«на Кубані, каже Денікин[1], «ми сподівалися стрінути не тільки багато забезпечений край, але противно Дону, співчуваючий настрій, владу, що бореться, і добровольчі сили, котрі значно прибільшувалися чуткою. Нарешті, здавалося, що центр влади, котрий зберігся від захоплення большевиками — Катеринодар, давав можливість почати нову велику організаційну працю. Ухвалено було йти на Кубань».
Остання від разу причарувала добровольців, для них вона була, як каже Денікин, «землею обѣтованною».
«Кубань — наша база», мріяли генерали, «тут ми знайдемо надійну підпору. Відціля можна почати серйозну і організовану боротьбу. Нас — захожих з півночі, дивували величезні багатства її безмежних ланів, повні хлібом скирди і комори, її стада і табуни. Ситі всі — і козаки, й іногородні, і «хазяїн», і робітник. Нас прихиляла до себе весела отверта вдача кубанських козаків і козачок, яким, здавалося, був таким далеким, таким чужим большевицький чад[2].
Під час походу в кожній станиці Корнілов скликає збори й виступає на них з промовами, в яких зазначає, що він сам сибірський козак, що він бореться проти большевиків тому, що вони насилують волю народу, що він не є контр-революціонер, — не хто инший, а він, Корнілов, заарештував був царицю, і що його завдання — утворити можливість скликання Установчих Зборів.
Ніде козаки не чинили Добровольчій Армії опріу. Лише в станиці Березанській розагітована большевиками молодь спробувала було не пустити добровольців у станицю, та нічого з цього не вийшло, і покарана вона була своїми ж дідами та батьками, що з власної ініціятиви перепороли її у станичному правлінні.
Залізна рука Корнілова стримувала добровольців; випадки насильства, грабунків траплялися надзвичайно рідко і жорстоко каралися; — розстрілювали за курку, взяту без грошей. Тому козацтво Чорноморії, куди спочатку попала Добровольча Армія, знаючи, що на чолі її стоїть козак ген. Корнілов, не розшолопавши добре, що таке уявляє собою ця Армія, гостинно, але не гублячи гідности, приймає її[3].
Вороже ставилася до Добровольчої Армії біднота іногороднього населення, але побіч з козаками виявити це в гострій формі не мала сили, тим паче, що більша частина її подалася в большевицьку армію і не сиділа дома.
Цілком инше відношення, як каже Денікин[4], стрінула Добровольча Армія в лінєйських станицях за Кубанню, куди Корнілов звернув від Кореновської, дізнавшися про захоплення Катеринодару большевиками.
