акту зрозумів, про що свідчить його спроба усунутися геть від керування Урядом. Такого кроку вимагала, принаймні, послідовність. Але нарешті, він його не зробив. Чому саме? — Про це можна лише гадати. Важко припустити, що тільки тому, що злякався генеральського стукання об стіл.
Генерал Денікин особливу вагу надає останнім рядкам п. 3 умови, кажучи, що вони «потім утворили великі ускладнення у взаємовідносинах головного командування й Кубані» (там же, ст. 279). Дійсно, в тій суперечці, яка згодом повстала між ними з приводу вимоги Кубані мати свою армію, кубанці обґрунтовували своє право на неї цими рядками. Оскільки такі суперечки розвязуються не реальним відношенням сил, а папірцями, можна лише пожалкувати, що кубанські політики не простудіювали, як слід, «Протоколу» й не вибрали кращої позиції.
Беручи на увагу зовнішню форму протоколу, відсутність зазначення, що добровольчі генерали вступають в згоду з кубанцями в імені Добров. Армії, і залишаючися на ґрунті буквального розуміння умови, треба признати, що контрагентом Кубані була не Добров. Армія, а ген. Корнілов. На підставі 1 п. умови Кубанський відділ підлягає не командуванню Добров. Армії, а ген. Корнілову. Хоча в п. 2 говориться про обов'язок Ради, Отамана й Уряду «содѣйствовать военнымъ мѣропріятіямъ Командующаго Арміей», але це справи не міняє, бо цей пункт самостійного значіння не має і обумовлюється п. 1, в якому полягає центр ваги всієї умови. Слова «Командующему Арміей», будучи тодішньою прикметою Корнілова, вжиті, очевидно, щоб уникнути тавтології[1], і означають не взагалі всякого командуючого Добр. Армією, а лише тодішнього — цеб-то, ген. Корнілова. Участь в умові инших генералів при тій формі, яка була їй надана, формально ніякого значіння не має. Вони брали участь в розмові, вони навіть підписали протокола, але кубанське військо стало підлеглим не їм, не Добр. Армії, не її Командуючому, як інституту, а персонально ген. Корнілову. Умова ця мала для Кубані відносно контрагента її чисто персональний характер, і без спеціяльної згоди Кубані ніякої зміни в особі контрагента відбутися не могло. Генерал Корнілов по своїй волі не міг нікому передати прав, які давала йому ця умова відносно кубанців; також не могли ці права перейти до кого-небудь другого і як спадщина після його смерти. Зі смерттю його Кубань робилася цілком вільною від усяких обов'язків, що поклала на себе Новодмитрівською умовою, і на підставі її ні Алексєєв, ні Денікин, ні хто инший не мали ніякого юридичного права вимагати від неї будь-чого для Добр. Армії, бо відносно неї вона ніяких обов'язків на себе не поклала, і відносини її до останньої були цілком лише фактичними.
Смерть ген. Корнілова і залишення Урядом Кубані. Зливши до купи обидва відділи (в момент об'єднання у Добров. Армії було
- ↑ Повторення одного й того ж слова
