2.770 вояків, а у кубанців — 3.150), переформувавши їх, Корнілов, значно підсилений кубянцами, особливо їх кіннотою, якої бракувало весь час Добров. Армії, рушив з Новодмитрівської далі під Катеринодар.
Покровський ніякої частини в командування не одержав, йому залишили лише начальника штабу полк. Науменка та конвой, з якими він і плентався в обозі. Мабуть цей саме конвой і обернувся у ген. Денікина в «радянський відділ в 160 здорових молодих кіннотчиків на прекрасних конях, що їздив в обозі навіть тоді, коли в бій шли ранені» і тим викликав ворожнечу до Куб. Уряду і Ради[1]. В дійсності такого радянського відділу не було зовсім. Члени Ради й Уряду складали групу не більше як душ 50–60. Люде вони були ріжного віку, ріжного стану здоровля, ріжних професій, їздили на конях ріжної якости, уявляючи собою взагалі те, що насмішкувато зветься «сборною командою», і крім того, завше попереду обозу. Ніякими привілеями і пільгами члени Ради на поході не користувалися її були на рівні з «нижними чинами», разом з ними й голодали й холодали, самі й за кіньми своїми доглядали. Конвой же Покровського на чолі з ним і Науменком дійсно їздив в обозі біля коляски з кубанською отаманшою[2].
Переправа через Кубань біля ст. Єлизаветівської повернула Добров. Армію в гостинну Чорноморію. Станиця привітно стрінула свій Уряд і його «союзника» і бездоганно виконала наказ своєї влади про мобілізацію.
Від Єлизаветівської станиці Корнілов повернув на Катеринодар, і почався чотирьохденний бій з-за нього.
В штабі Добров. Армії панувала така упевненість в успіх, що вже в перший день бою (27 березня) намічені були відповідні заходи для негайного переведення їх в життя після захоплення Кубанської столиці. «Союзник» рішив, що до зміцнення військового положення «відновляти Кубанську владу не слід». А мабуть для того, щоб уникнути цього й після «зміцнення військового положення», зі штабу армії було наказано, щоб на чолі атакуючих рушили вперед Уряд і Рада (неймовірно, але це — один тільки з фактів, котрими багата історія Добров. Армії). Владу в Катеринодарі мусів обняти ген. Денікин, якого було призначено генерал-губернатором.
Оскільки відомо, Куб. Уряд проти цього не протестував. Лише,
- ↑ Там же, ст. 315.
- ↑ Що до обозних справ, то ген. Денікин міг би бути краще поінформований в них, бо, з одного боку, до бою під Катеринодаром він сам належав більше до обозян, а з другого — був помішником командуючого, — не то що в Кубанському відділі, а й в Добр. Армії мало хто знав про це, і фронтовики не бачили його до самої ст. Успенської. Очевидно, в фронтових і організаційних | справах він великої участи не брав, про що свідчать і ті помилки, які він робить, як тільки торкається в своїй книжці цих справ. Наприклад, він не вірно зазначає склад сил в бою під Катеринодаром. В супереч його твердженню (т. II, ст. 290) ніякої батареї полк. Третякова не було — її розформували ще в Новодмитрівській.
