коли Денікин звернувся до нього з проханням «дати йому в допомогу досвідчених громадських діячів , йому було вказано на вигнаного зі служби старорежимного поліцеймейстера, що ховався в обозі, та на Кубанську розвідку. Яку ще иншу відповідь можна було дати новоспеченому генерал-губернаторові, що бажав здивувати кубанців своїм лібералізмом, Та тільки ліберальний генерал не розкоштував соли кубанської відповіді.
Спочатку бій ішов для Добров. Армії й кубанців успішно. Передові відділи їх вдерлися були уже в місто (29 березня ген. Казанович був на Сінній площі), яке большевики почали евакувати. Аледо останніх наспіла підмога з Сорокиним на чолі, в окопах опинилася не розбещена салдатня, а мобілізовані большевиками пластунські батальони, о непохитність яких розбилися всі шалені атаки кращих частин Добров. Армії. Тай сили, порівнюючи, були дуже не рівні. Корнілов міг ввести в бій 4–5 тисяч душ, тоді як у ворога були десятки тисяч люду з десятками гармат, що ураганним вогнем заливали атакуючих. Бій набрав затяжного характеру, і атакуючі почали знесилюватися; Корнілов за всяку ціну хотів здобути Катеринодар і вів його далі. Але 3 березня вранці його було вбито. В командування Добр. Армією вступив ген. Денікин, який того ж дня наказав відступати.
Смерть Корнілова відчулася Армією від разу й викликала в її житті зміни. Досі вся Армія під час походу що-дня бачила свого Командуючого. Корнілов перший виходив з кожного перестанку, пропускав мимо себе всю Армію, потім верхи обгоняв її, злазив з коня і з ціпком у руці йшов на чолі її до слідуючого перестанку. Тут також знову пропускав її й останнім йшов відпочивати не в кращу хату, а в ту, яка залишалася вільною. До самого Катеринодару, в яких би тяжких умовах не доводилося бути Добр. Армії, він ніде не залишив ні одного раненого ні одного хворого.
Починаючи від Катеринодару, Армія свого Командуючого вже не бачить. Помітна була його присутність лише на перестанках, де в першу чергу займалися під ставку й її охорону кращі хати.
Почали кидати також і ранених. Денікин каже, що в ст. Єлизаветівській їх кинуто було через недостачу підвод, і що про це, він дізнався лише на поході. Для Корнілова останнє було абсолютно неможливе, а про недостачу підвод в данному разі навіть дивно казати: коли їх вистачало в Закубанні серед невеличких бідних аулів, то як же їх могло не вистачити в великій, багатій Єлизаветівській, де під боком була й друга не мала станиця Мар'янська, та крім того, на цегельнях Катеринодару було захоплено чимало волів з гарбами?
Річ в тім, що генералів охопила паніка, і вони думали про те, як би самим з вірним офіцерством врятуватися (лише один Марков не губив духу й скрізь, де загрожувала небезпека, був напереді). Від Катеринодару просто тікали з усієї сили: зупинилися на відпочинок лише через 50 верст в невеличкій німецькій колонії Гнодау. Тільки тут довідалися ширші кола Армії про смерть Корнілова, про те,
