Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/164

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

що його заступив Денікин, про залишення ранених в Єлизаветівській.

Паніка почала поширюватися. Прізвисько нового Командуючого не викликало такого довір'я, як ім'я Корнілова, і не заспокоювало. Під час походу ніхто про його не згадував. Знали Кутепова, Маркова, Гершельмана, Богаєвського, Нєжінцова; про нього ж не чути було. Мало де-хто знав, що їдучий в обозі товстий штатський в сірій шапці[1], типовий буржуй, яких чимало пленталося за Армією, рятуючи своє життя, — це помішник Командуючого, ген. Денікин.

В повітрі було гасло: рятуйся, хто може; і окремі персони й цілі групи рішають відірватися від Армії, залишитися, розпорошитися. «Ставка» (досі цього терміну не було; казали: «Корнілов», «Верховний», «Командуючий») лаштується до дальшої втечі, переформовує частини (при цьому нищить усю кубанську артилерію, залишаючи добровольчу), нашвидку ховає Корнілова. Ген. Денікин дає наказ кубанському полковникові Султан-Келеч-Гірею за всяку ціну, хоча б загинути до одного, прикрити своїм відділом, в склад якого входили черкеси й козаки, Добров. Армію й врятувати її від загибелі, й вирушує далі.

Султан-Келеч-Гірею пощастило без великих втрат (загубивши лише де-кілька человік та одну гармату, що під командою донця осуала, М. Т. Золотарьова, теж була призначена на загибель) звернути на де-який час увагу большевиків на себе й дати можливість Добр. Армії спокіно дійти до ст. Медведівської. Тут, дякуючи розпорядливості й особистій відвазі ген. Маркова та влучному пострілу з гармати наводчика I батареї капітана Атрилер. Академії М. А. Шаколі[2], Добр. Армія без втрат прорвалася через залізницю та ще захопила й набої.

В ст. Дядьківській вже отверто залишають ранених з медичним персоналом і грішми під опіку звільненого закладника большевика Лиманського, що дав слово чести боронити їх від розстрілу (він совісно виконав слово, що не перешкодило Добр. Армії, повернувшися до Катеринодару, заарештувати і держати його в тюрьмі весь час аж до евакуації). І далі, де тільки будо відповідне помешкання, також залишали ранених. Це дуже вражало «фронтову» Армію, яка казала, що «хтось» лише рятується її життям. Ранять тебе, й будеш покинутий в першій станиці, як зайвий тягар — робилися гірькі порівняння з тим, що було при Корнілові, коли люде не боялися бою, рани, бо знали, що їх не кинуть свої, а візьмуть з собою.

  1. Свій глибоко штатський вигляд в поході Денікин пояснює тим, що його військове вбрання захопили большевики в Батайську, куди він був надіслав його з иншими речами ще раніш, коли гадали відходити від Ростова вздовж залізниці (т. II, ст. 229). Але Батайськ большевики захопили 1/II, а Ростов залишила Добр. Армія 9/II (там же, ст. 222). Таким чином, якби Денікин дуже хотів бути під час походу в військовому одязі, то мав досить часу, щоб набути його чи-то в Ростові чи в Новочеркаську.
  2. Ген. Денікин цілком безпідставно приписує це полк. Міончинському (т. II, ст. 308)