Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/190

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

ворот». Не обійшлося й без спроби Добр. Армії безпосереднє вплинути на учасників наради.

З'явившися на нараду (10/23 червня), ген. Алексєєв виступив з рішучою заявою, що не допустить об'єднання Кубані з Україною, і якщо це станеться, то це буде зрада. Навіть ставши приватним чоловіком, в разі справа Добр. Армії ляснула б, він ніколи цього не забуде. Об'єднання Кубані з Україною примусить Добр. Армію податися геть на Волгу, де союзники сподіваються утворити новий східній фронт, і боротьба проти німців все одно буде продовжуватися на російській території, тому він не радить кубанцям вступати будь в які балачки з ними. Якщо ж того будуть вимагати обставини, то слід обмежитися лише торговельною умовою, але ні в якім разі не торкатися питань політичних або територіяльних. Що до Добр. Армії, то вона ні за яку ціну не стане балакати з німцями.

На це відповів Бич, кажучи що кубанці — не зрадники, що вони також дбають про відбудову Росії тільки иншим шляхом, ніж думає це зробити Алексєєв. На їх думку, треба відбудувати й об'єднати спочатку Кавказ, Кубань, Україну, потім ще які частини Росії і т. д., поки не повстане вона вся.

При голосуванні тільки три чоловіки — козаки — К. Я. Безкровний, С. Ф. Манжула та черкес — А. А. Номітоков стали на бік України, більшість на чолі з Л. Л. Бичем голосувала за союз з Добр. Армією[1].

Певно, якби Л. Л. Бич з його тодішнім авторитетом і впливом висловився за Україну, то наслідки голосування були б зовсім инші. Здавалося, більш докладний не поверховий розрахунок мусів штовхнути в бік України. Вона всеж-таки була державою з урядовим апаратом, власною територією, населенням, грішми, великим військовим майном і власним, хоча й невеликим, але в де-кілька раз більшим від Добр. Армії військом, яке годилася послати проти большевиків на Кубань (крім того, в залежності від обставин можна було легко одержати допомогу німецької армії). Добр. Армія ж була

  1. Кубанський Уряд, як пояснював Л. Л. Бич, був проти приєднання до України тому, що, на його думку, автономія, яку пропонував Україн. Уряд Кубанщині, давала ніби можливість німцям поширити й на останню умову, складену з Україною зо всіма її наслідками. Безперечно був ще й острах залишитися без Добр. Армії. Погрози останньої кинути кубанців самих, якщо вони підуть на зближення не то що з Україною, а навіть і з Доном, примушують керуючі кубанські кола хитрувати: їм хочеться й Добр. Армії не загубити й Україну з Доном використати. Звідціль подвійність політики: Бич особисто доводить Краснову необхідність і користь федеративного звязку Дону й Кубані в формі Доно-Кавказького Союзу, а його уповноважений при Донському Отаманові П. Макаренко за всяку ціну затягає реалізацію цього Союзу і тим часом пропихає через Дон набої, гармати й инші грузи, що йдуть для кубанців з України. Рябовол в Київі урочисто проголошує, що «Кубань хоче жити в цілковитому єднанню з Україною», а Бич в Новочеркаську єднається з Добр. Армією і українськими набоями та рушницями, що во ім'я звязку з Україною відпускаються йому, озброює не тільки кубанські, а й добровольчі частини.