Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/193

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

на півдні Росії міцного державного формування[1]. Він мусив за всяку ціну не допустити справи до остаточного вирішення, бо це висувало перед кубанцями неприємну необхідність розвязувати слизьке питання, з ким рвати — чи з Добр. Армією, чи з Доном. Річ в тім, що 21/VI в селі Пісчанокопському, вже біля кордонів Кубані, Куб. Отаман в присутності Уряду заявив Денікинові, що Краснов уже двічі викликав телеграмою його, Отамана, й голову Уряду для підпису умови про Доно-Кавказький Союз. Денікин на це відповів:

«Проти Доно-Кубанського об'єднання і Доно-Кавказького Союзу в принципі нічого не маю, але звільняти Кубань для того, щоб вона стала в васальну залежність від Германії, я не згоден. Якщо хочете — їдьте. Але тоді завтра ж я зверну Добр. Армію з Катеринодарського напрямку на Царицин»[2].

Кубанці не поїхали…

Через де кілька днів було вироблено прект конституції союзу, що мусів називатися «Доно-Кавказьким Союзом» (див  додаток. №2). У вступній декларації говорилося, що

«з огляду на державну необхідність Отамани Всевеликого Війська Донського, Війська Кубанського, Війська Астраханського, Війська Терського й представники Союза Горців Північного Кавказу, беручи на себе всю повноту верховної державної влади — цим проголошують суверенність Доно-Кавказького Союзу».

Союз цей складався з самостійних держав: Всевеликого Війська Донського, Війська Кубанскього, Війська Терського, Війська Астраханського, Союза Горців Північного Кавказу й Дагестана та земель, які не мали власного державного устрою й не брали участи в уряді Союзу — це Ставропольська й Чорноморська туб., Сухумська й Закатальська округи та частини Воронізької й Саратовської губ.; очевидно, вони мусіли бути поділені між вищезазначеними повновласними членами Союзу.

На чолі Союзу стоїть верховна Рада, що складається з Отаманів і голови Союзу Горців. При Раді функціонує сейм, що виробляє загально-державні закони, які затверджує Рада. Союз має спільну армію й флоту, гроші, марки й тарифи, свій прапор, свою печатку, свій гімн, а також відповідних спільних міністрів. Союз є держава нейтральна і бореться лише проти большевиків на власній території, не допускаючи на неї ніяких чужих військ.

Проволікаючи справу, кубанці замісць Доно-Кавказького Союзу висовували свій торішній витвір — «Південно-Східній», але проти останняго був Краснов, котрий не вірив в його життєздатність[3]. Звичайно, річ була не в авторському самолюбстві, а в чомусь иншому.

Південно-Східній Союз з Росією не зривав; його метою було перебудувати Росію на федеративних підставах — кожний член його

  1. Покровскій. «Деникинщина», ст. 28–30.
  2. Деникинъ, т. III, ст. 69.
  3. Красновъ. «Казачья самостійность». «Двухглавый орелъ». Берлін, 1/14 лют. 1922 р., вип. 25. ст. 23.