Перейти до вмісту

Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/199

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
ДОДАТКИ.
1-й.
Резолюція педагогічної секції I Кубанського Вчительського Вільного З'їзду в літі р. 1917.

«1. Принципово погодитися з потребою негайного заведення в Кубанському Краю навчання рідною мовою, але російська мова лишається яко державна. Увага. По людних пунктах Краю, де крім українського, є й великоруське населення, повинна бути й російська школа. Взагалі в кожному людному пункті число шкіл українських і російських повинно бути пропорціонально числу людей, які говорять тією чи иншою мовою. 2. Прохати дирекцію народніх шкіл за допомогою Кубанської Української Ради, Тов-ва «Просвіта» та Т-ва «Шкільна Освіта» організувати влітку біжучого року курси для підготування потрібного числа вчителів, які могли би навчати й викладати українською мовою. 3. Вчителі станиць з українським населенням повинні зараз же подбати про розповсюдження ідеї українізації школи. 4. З осени 1917 року навчання українською мовою завести по всіх селах краю з українським населенням — у перших класах. 5. Курс навчання в початковій школі повинен тягтися чотирі зіми. Увага. Якщо буває з наступного року й не буде заведений в школі чотирьохрічний курс, то це не повинно бути перепоною заведення навчання українською мовою. 6. Перший та другий рік навчання провадяться виключно українською мовою. Навчання російської мови, яко мови державної починається з третього року вчення; всі предмети викладати до кінця курсу українською мовою. 8. З осени почати викладання української мови в школах початкових, вищих початкових та середніх. 9. Дуже потрібно, щоб на початок шкільного року було видано багато підручників для 1 класу. 10. Потрібно негайно приступити до найширшого видання української дитячої літератури. 11. При Кубанському відділі Всеросійської Учительської Спілки утворити комісію для широкої розробки педагогічних питань та для найскоршого здійснення постанов З'їзду з приводу українського питання».

2-й.
Проєкт Доно-Кавказскаго Союза[1].

1. Доно-Кавказский Союз состоит из самостоятельно управляемых государств: Всевеликого войска Донского, Кубанского войска, Терского войска, Астраханского войска и Союза Горцев Северного Кавказа и Дагестана, соединенных в одно государство на началах федерации.

2. Каждое из государств, составляющих Доно-Кавказский Союз, управляется во внутренних делах своих согласно с местными законами на началах полной автономии.

3. Законы Доно-Кавказского Союза разделяются на общие для всего союза и местные, каковые каждое государство имеет свои.

 
  1. Покровскій, «Деникинщина», Берлін. 1923, ст. 31–33.