|
Та глянули чорноморці Народня пісня[1]. |
Ще за часів Великого Князівства Київського частина Кубані була українським краєм, який звався князівством Тмутараканським. Осередком цього князівства був теперішній Таманський півостров (тоді остров), на якому в кутку Таманської затоки, біля теперішньої Сінної, була грецька колонія — Фанагорія.
Коли саме українці оселилися в Тмутаракані, докладно не відомо, але вже в середині X віку вона належала до Великого Князівства Київського.
За старих же часів, як свідчать стародавні письменники (Страбон, Птоломей, Пліній) тут жило багато всяких народів[2].
Тмутаракань лежала на шляху великого торгу Європи в Азією, мала вона не аби-яке значіння для України, і тому Київські князі не раз ходили походами на Кавказ, щоб зміцнити її положення. Як і инші українські землі в ті часи, Тмутаракань мала свойого князя, свойого архієрея (архієрей у Фанагорії був вже в VIII віці). Але свойого княжого роду там не було, її князями були весь час «ізгої» (вигнанці), серед котрих прославився своїми походами проти косогів (кубанських черкесів) та перемогою над їхнім князем Радедеєю — Мстислав Удалий, син Володимира Святого[3].
В другій половині XII віку Тмутаракань Україною була страчена. Спочатку її захопили греки, потім італійці, потім татаре і, нарешті, турки. Українське населення в Тмутаракані було майже знищено, але, можна гадати, зовсім воно ніколи там не переводилося, ховаючись при небезпеці в плавнях. Згодом, як виникла Запорозька Січ, Запорожці стали заходити на старі українські житла, селилися там і навіть сварилися з донцями, котрі також забридали на Азовське
- ↑ Останні 4 рядки записано з слів К. Я. Безкровного.
- ↑ «Ф». «Черкесы, Казаки, Адехе». «Русскій Вѣстникъ», 1863 р., № 12, ст. 850.
Ф. А. Щербина. I т. «Ист. Куб. Каз. Войска».
- ↑ М. С. Грушевський. «Історія України Русі». Т. I. 3 вид. Київ, 1913 р., ст. 195, 242, 417, 487, 511; т. II, вид. 2, Львів, 1905 р., ст. 29, 45, 53, 68–70, 514.
