Відбувалося переселення в надзвичайно важких умовах, про що свідчить кількість померших в дорозі. Так під час переселення р. 1809–11 загинуло в дорозі від «климата и лишеній» 7.315 душ. Р. 1821 валка переселенців, поки дійшла від Ростова н-Дону до Кущовки (85 кілом.), стратила помершими 3249 душ[1].
Але крім цього урядового переселення, переселялися з України на Чорноморію і окремі люде та родини; це були почасти козаки — знайомі чи родичі перших чорноморців, а здебільшого селяне, які тікали на Чорноморію, де дихати було вільніше, ніж на Україні. Взагалі переселення з України ніколи вже не припинялося. Пошукуючи заробітків та кращих умов життя, українці, переважно хлібороби, йдуть, і йдуть спершу на кубанські степи, пізніше в закубанські підгір'я, а останніми часами в гори. Дуже багато цих переселенців приписувалося в козаки спочатку Чорноморського Війська, а потім і Кубанського (поки в 70 роках минулого століття російський уряд не унеможливив це ріжними перешкодами).
Нарешті, було ще одно джерело поповнення Чорноморського Війська і все тим же самим українським елементом. Указ Сенату № 70693 дня 10-V р. 1834 наказував:
«Уволенныхъ изъ военной регулярной службы нижнихъ чиновъ изъ малороссійскихъ казаковъ водворять на земляхъ Черноморскаго войска при родственникахъ ихъ, по Высочайшему повеленію переселенныхъ изъ Полтавской и Черниговской губ. въ Черноморію, и, записавъ въ число казаковъ, не употреблять ни въ какія повинности по уваженію выслуги ими въ регулярной службѣ 25-лѣтняго срока. Дѣтей же сихъ чиновъ мужескаго пола, рожденныхъ до отставки тѣхъ чиновъ, причислять къ категоріи военныхъ кантонистовъ, а дѣтей, кои родятся по отставкѣ ихъ отцовъ, записывать въ Черноморское войско»[2].
Таким чином, Чорноморське Військо і своїм походженням і тими струмочками, що весь час вливалися в нього, було виключно українським в національному відношенню[3].
Що ж із себе уявляло в цьому відношенню Військо Лінєйське?
В першій половині XVI віку на нижній Терек прибилася під проводом якогось Андрія невеличка ватага московських козаків з Волги та з-під Рязані. Оселилася ця ватага на правому березі річки в підгір'ях і стала зватись Гребенськими козаками. Козаки прийшли на Кавказ без жінок і без дітей і жили бурлаками, а хто з них хотів утворити собі родинне життя, той крав собі жінку в сусідів: чеченців, інгушів та инших горців.
Р. 1566 також на ці місця прийшов з наказу царя Московського,
