Кубань в межах бувшого Чорноморського Війська (Єйський, Кавказький, частина Таманського та Катеринодарського повітів) має й досі місцеву назву «Чорноморія», а козаки, котрі живуть на «Чорноморії», зберегли назву «чорноморців». Землі, де жили 6 лінєйних бригад, і взагалі повіти Лабинський, Майкопський, Баталпашинський мають назву «Лінія», а козаки цієї округи називаються «лінєйцями». Закубанські частини Таманського та Катеринодарського повітів називаються «Закубанням», а козаки-мешканці цього закутка називають себе «закубанцями».
Загал населення Кубані поділяється на козаків (року 1914 їх було 1.339.430 д.), «горців» (136.574 д.) та «іногородніх» (1.646.901 д.[1]).
Козаки «Чорноморці» прибули на Кубань з України, і переселенці та втікачі з неї їх зміцнили і збільшили. Дінські, Титарівські, Іркліївські, Переяславські, Батуринські, Бекешівські, Вознесенські, Азовські і т. д,, Манжули, Шевченки, Сердюки, Півні, Петренки, Ковтуни, Тищенки, Перебийноси та инші й тепер по селах України, відкиля рушили на Кубань їхні діди чи прадіди, знайдуть своїх родичів.
«Лінєйці» (Кубанські) прийшли на Кубань не з Тамбовської, Орловської, Московської, Симбірської, Ніжегородської та инших російських губерній, і не ці губерії, не Московщина дали їм силу. Частина їх прибула з українських губерній: Полтавської, Харківської, Катеринославської, Чернігівської й инших, частина переселилась з «Чорноморії», а частина з Тереку та Дону і дуже мало безпосереднє з Росії. Хто були прадіди тих, що прийшли з Дону та Тереку, відкіля вони переселилися туди — не відомо. Відомо, що колись Дон не був Росією, що перші мешканці його, хоч в більшості з походження й москалі, в західній частині Дону, де здавна існували оселі Запорожців, котрі навіть стару донську столицю Черкаск — теперішню станицю Старочеркаську, заснували, — змішалися з українцями[2], а в східній — з калмиками, татарами та кіргізами. Про Терек було вже сказано раніш.
- ↑ Цифра ця взята з відчиту Начал. Кубан. Обл. на 1 січня 1915 р.
Г. Покровскій. «Деникинщина», Берлин, 1923, ст. 10.
І. Івасюк. «Кубань». Прага, 1925 р., ст. 14–47.
- ↑ Що перші донці походили не тільки з Росії, а й з України, — про це каже не тільки український вчений проф. Яворницький («Исторія запорожскихъ казаковъ»), а й російські відомі вчені — історик С. Соловьов («Исторія Россіи», т. V, VI), географ Семьонов-Тяншанскій («Россія», т. XIV) та донські історики — Савельєв («Трехсотлѣтіе Войска Донского», С. П. Б. 1870), Сухоруков («Историческое описаніе земли Войска Донского». Новочеркаск, т. I, 1867; т. II, 1872). Не хто инший, а російськи ж таки вчені доводять, що низові донці, як антропологічним типом, так і звичаями — українці («Матеріалы для хозяйственной статистики Россіи». Изд. Имп. Вольн.-Эконом. Общ-ва, т. I, СПБ. 1853; Соболевскій — «Очеркъ русской діалектологіи», «Живая Старина», т. II, в. I. Семьонов-Тяншанскій — «Россія», т. XIV (див. Д-р С. Рудницький, «Огляд національної території України». Берлін, 1923 р.).
