прохання і протести викликали лише нові обмеження та утиски. Петербург твердо провадив стару московську політику поневолення українського народу, навіть не міняючи для Кубані зовнішніх форм і методів цієї політики.
Рада і виборна старшина (козацький уряд) касується. Як колись у Запорожців, частина землі відбірається. До 1.000.000 дес. козацької землі проголошується власністю російської казни і частина її роздаровується таким «козакам», як Карцев, Лоріс-Меліков, Дурасов, Юсупов-Сумароков-Ельстон і т. д.; і т. д., Цариця Катерина II роздавала землю своїм коханцям, а царь Микола II відрізує від Кубані смугу Чорноморського побережжя (р. 1896), щоб утворити Чорноморську губ. і потім дати можливість російським вельможам та петербурзьким урядовцям і московським купцям придбати за безцінь — по клаптику земельки під вілли.
Старшину, що прийшла в козаками з України, уряд привертає на свій бік. Він віддає їй у власність частину військових земель (за цю «милость» проводирі козацькі зрадили своєму народові і з часом майже всі без винятку обмосковилися).
Спочатку старшина жила одним життям з козацтвом і мало чим відріжнялася від нього. Ще р. 1851 в. об. наказного отамана Рашпіль, з приводу пропозиції уряду взяти на утримання коштом Війська 10 стипендій для старшинських дочок в Новочеркаському дівочому інституті, писав Командуючому Військами Кавказької Лінії; «Дворяне Черноморскаго Войска не обладаютъ недвижимыми имѣніями, крестьянами населенными, и не имѣютъ никакихъ фондовъ, отъ которыхъ могли бы получать доходы без личнаго труда. Напротивъ, дворянинъ въ Черноморскомъ Войскѣ поставленъ въ обстоятельства быть лично земледѣльцемъ и сельскимъ хозяиномъ точно такъ же, как простой казакъ, съ той только разницею, что первый обязанъ соразмѣрно съ большинствомъ своихъ нуждъ и потребностей больше трудиться, чѣмъ послѣдній: потому то и для того первому дается больше земли, чѣмъ послѣднему. Въ этомъ и состоитъ нѣкоторое различіе, но не отличіе въ бытѣ дворянъ и казаковъ. Дворянинъ внѣ службы обязанъ снискивать себѣ пропитаніе тѣмъ же самимъ путемъ, что и простой казакъ. Въ теперешнемъ нашемъ положеніи и въ отноше-
В меморандумі, який було подано гр. Євдокімову, чорноморська старшина вимагала, щоб докладно було зазначено кордони Закубання, котре буде заселено Чорноморцями, і щоб ці простори царською грамотою було затверджено за Чорноморським Військом на підставах 1792 р., щоб не дозволялося продавати землю іногороднім, а також щоб 6 бригад Лінєйців було відділено, щоб Чорноморців не переселяли примусово, а іногороднім можна було селитися лише за згодою станич. громад, і було повернуто «дороге ім'я Чорноморського Війська».
Звичайно, що з цього протесту нічого путнього не вийшло. З 93 старшин, що підписали цей меморандум, 8 душ було вкинуто до Ставропольської тюрми; покарано було де-кого й з козаків, і намічене переселення було переведено — протягом 4 років шляхом його засновано 83 станиці в Катеринодарському, Майкопському і Баталпашинському повітах (див. та ж праця М. И. Венюкова, ст. 259–270).
