ніи къ тому быту, какой намъ Государемъ Императоромъ указанъ, дочерямъ нашимъ высшаго институтскаго образованія не надо»[1].
Але незабаром стан речей змінився.
Вище згаданий князь Барятинський, констатуючи пізніше через 10 років, що «Замкнутость казачьяго сословія и недостатокъ на мѣстѣ средствъ къ образованію сдѣлали то, что войсковые дворяне очень мало отличаются отъ простыхъ казаковъ въ пользованіи общей землею», радить цареві передати військовій старшині землі в власність, не забороняти старшині виписуватися з Війська, дозволити дворянам і иншим особам купувати військові землі з тим, щоб ті райони, в яких кількість іногородніх збільшиться, вилучалися б з Війська і передавалися в управління російській цивільній владі (розкозачувалися — авт.), дозволити також і козакам, що вислужать свій строк, купувати землю у власність і виписуватися з Війська. «Войсковые офицеры», на його думку, «пріймутъ съ глубочайшей признательностью, какъ высокую милость, дозволеніе потомственнымъ дворянамъ оставлять казачье сословіе и покупать въ Войскѣ земли. Поставленные нинѣ въ необходимость искать популярности между казаками выказываніемъ духа опозиціи подъ предлогомъ національности и историческихъ воспоминаній, офицеры бывшаго Черноморскаго Войска въ виду преимуществъ, даруемыхъ потомственному дворянству, сдѣлаются для своихъ выгодъ горячими поборниками всѣхъ мѣръ, принимаемыхъ правительствомъ. Выбытіе изъ Войска нѣкоторыхъ потомственныхъ дворянъ не повлечетъ за собой недостатка офицеровъ для службы казачьей, а если бы оказались вакансіи, ихъ можно замѣнить офицерами регулярныхъ войскъ. При строгомъ выборѣ этихъ офицеровъ, они будутъ особенно полезны для уменьшенія невыгодъ замкнутости, въ которой казачьи войска всегда останутся до нѣкоторой степени… Сверхъ того, эти офицеры будутъ содѣйствовать полному сліянію двухъ разнородныхъ частей, изъ которыхъ составилось нынѣшнее казачье войско».
На виписку офіцерства з Війська взагалі царь Олександер не згодився, «чтобы не захотѣли того и въ другихъ войскахъ, чего никакъ нельзя допустить, чтобы не лишиться дешевыхъ сравнительно съ регулярными офицеровъ»; дозволивши виписуватися лише тим офіцерам, котрі прослужать 22 роки и куплять не менше 200 десятин, а останні пропозиції затвердив «по исключительному характеру народонаселенія въ бывшемъ Черноморскомъ войскѣ, — по видамъ государственнымъ, отнюдь не могущимъ идти въ примѣръ для прочихъ казаковъ — по особеннымъ обстоятельствамъ», і тим зробив відносно чорноморської старшини те, що в 18 ст. царі й цариці зробили відносно української старшини, — посварив її з козацтвом і спокусив зрадити свій народ[2].
На ґрунті земельних відносин, що своїми розпорядженнями
