утворив російський уряд, повстала між козацтвом і старшиною незгода, котра що далі все вростала в міру того, як старшина «одворянювалася» і обмосковлювалася ніби з вдячности за царську «милость» — передачу у вланість землі, що досі була у доживотному користуванні.
Старанно охороняючи козацтво від найменших впливів української національної стихії (поруч на Україні розташовуються російські салдати та донські, оренбурзькі, уральські козаки, а кубанських козаків заганяють в Польшу, за Кавказ, за Каспій), уряд крок-за-кроком намагається вбити у кубанців «духъ отдѣльности въ государствѣ», ставлячи Кубань своїми заходами в положення гірше від того, в якому перебували инші козацькі краї, де жили козаки, що вважалися «чисто-русскими казаками».
Кубанському Війську, яке в мирні часи має: 11 полків і 2 дивізіони кінноти, 7 батальонів піхоти (пластунів), 4 батареї — не дозволяється мати ні військової школи ні кадєтського корпуса. Більш того — ставропольська юнкерська школа, де вчилися майже виключно кубанці, в 70 роках зачиняється, а кубанці примушуються їхати в юнкерську школу в Оренбург, Тифліс, Петербург… А донські козаки мають свій кадєтський корпус, юнкерську і офіцерську школу; Оренбурзьке Козацьке Військо — менше від Кубанського — має також і юнкерську школу і кадєтський корпус; Терське Військо, майже в 6 раз менше від Кубанського, має свій кадєтський корпус, в якому утримувати половину учнів примушується кубанців, але стипендіятів на кубанські стипендії призначає… намісник Кавказа з кандидатів цілого Кавказу, а инколи й з Росії.
Козацькі сини вчаться в військових школах не дома. На цілі роки вони відриваються від сім'ї, від рідного краю. А вміла рука російського вчителя рве в душі маленького козака всі ниточки, які звязують його з своїм Краєм, з рідною стихією; і в Воронізькому чи Московському корпусі, в військових школах Оренбурга, Москви чи Петербурга виховуються не діти свого краю, свого народа, а в ліпшому випадкові люде до них байдужі.
«Замиряється» Кавказ (р. 1861), і козаки мають час, щоб взятися за працю по налагодженню свого господарства[1]. Почувається потреба в агрономах, в інженерах, взагалі в освічених людях[2].
- ↑ Р. 1862 на Чорноморії припадало пересічно на душу населення 1⅔ четверти урожаю, а р. 1870 вже 3 чет.
- ↑ Ще р. 1804 в Катеринодарі починає функціонувати «Войсковое Училище». Р. 1820 на Чорноморії фунцкіонує 11 «училищ». Ріжними заходами російський уряд частину їх ліквідує. Р. 1818 відчиняється в Катеринодарі «Духовное Училище», але через 2 роки наказується перенести його до Ростова. Р. 1819 відчиняється в Катеринодарі гімназія, в якій з ініціятиви її директора, великого чорноморського патріота прот. Росинського, що був першим смотрителем «Войскового Училища», вводиться класа військових наук, — але р. 1828 «Высочайшимъ повелѣніємъ» вона зачиняється, а замісць неї відчиняється в Ставрополі, куди наказується передати і все майно її. Лише р. 1851 було дозволено відчинити її знову. На Лінії до 1832 р. не було ні однієї школи (Ф. А. Щербина. «Исторія Куб. Каз. Войска». Туренко, цит. праця, «Кіев. Ст.», 1887 р. № 3).
