ри полка або батальона, що приїздять у станицю «на смотр» — на огляд козацької амуніції — перевіряють, оскільки успішно йде навчання військовій науці.
«Учення» (вправи) відбуваються на церковній площі чи на вигоні. Дітвора і козацька й городовицька дуже любить дивитися на «вчення». Заклопотаний інстркутор хвилюється, лається: «як ти повернувся, щоб тобі те та се! Що ти «мугирь», чи що? Не вмієш ступити?» Або: «Як ти ідеш? Чого ти перехнябився, як та «городовичка» на перелазі?» Маленькі козаки слухають інструктора і з зневагою дивляться на меленьких городовиків.
З «словесности» козак довідується про існування «внутренняго врага» і про те, нащо козаки існують на білому світі. Козак дізнається з «словесности», що він мусить боронити «престол — отечество» від «внѣшняго врага», мусить замиряти Кавказ, Польшу, «тикинців» — та «усмиряти» ворога, який є «внутри». Козак знає, що люде, котрі живуть «унутрі», поділяються на козаків і «городовиків». Козак — «слуга царю», а «городовик»… нездара, недотепа, неоковира та він же «бісова душа» иноді ще й «внутренній враг», разом з жидом і студентом! Такі висновки робить козак після двохрічного навчання «словесности».
Провчився козак дві зіми і йде в лагері (в одну в станиць на Кубані) на 4–5 тижнів. Сходяться в лагері козаки цілого майбутньго полку чи батальону і козаки однієї станиці довідуються, з ким їм доведеться служити і знайомляться один з одним. В лагерях відбуваються вправи цілого полку, батальону. І не самі молоді козаки вчаться вправам, а разом з полком чи батальоном другої черги («очереди»), з старими досвідченими козаками, котрих теж покликано в лагері. Молоді вчаться, старі вчать, дають приклад. В лагерях козак остаточно підготовлений до служби.
Козак іде на службу. У козака свій кінь, своя зброя, своє вбрання. Не сам він іде, а в гурті своїх ровесників. Двадцять–30, 50–100 душ (в залежності від кількости козачого населення станиці) разом ідуть в один полк, в один батальон і навіть в одну сотню. Ідуть брати двоюродні, брати троюродні, зяті, шуряки, свати; батько одного козака — хрещений батько другого, рідна мати другого — хрещена мати третього, той у того бояринував, а той у того кумував. Ідуть одним великим гуртом, а в гурті тому менші гуртки: «зарічанці», «заєрковці», «з нашого кутка», «з красної вулиці», «сусіди», і всі, всі — «станичники». Знають вони один одного змалку: разом і до школи і на «улицю» ходили.
Виряжають козаків рідні, товариші, друзяки (а парубків і дівчата), та виряжає козаків і громада на чолі з станичним отаманом. Багатий, бідний, має батька-матір чи сирота, жонатий чи парубок — перед громадою всі однакові, всі — козаки. Виряжають козаків урочисто: правиться служба Божа, священник, покропивши свяченою водою і козаків, і коней, і збіжжя козацьке, напучує словом… Станичний отаман наказує козакам молодим не забувати про
