Військо, про славу його, про свою станицю, наказує держатися гурта свого козацького, стояти один за одного, «хоч би й не нашу сотню рубали»… Батьки напучують словом батьківським синів своїх, наказують коней доглядати («доглянеш, сину, і він тобі послужить») і… шануватися.
Разом козаки одслужаться чи за Кавказом чи за Каспієм, разом повернуться, і всіх дома стрінуть і рідні й громада. І рідні й громада радіють, що козаки одслужилися й повернулися і живі й здорові.
«Городовик»… Учора звечора бачили його на базарі, а сьогодні люде кажуть: «пішов у салдати». Пішов — пішов. І станичний не сказав городовикові слова доброго, хоч би він з діда-прадіда жив у станиці.
З ким городовикові доведеться служити, він не знає, а як одслужиться та повернеться з «шинелею» в станицю, його не стріне громада. Прийшов — прийшов, то його справа.
Козак служить в полку чи в батальоні, в якому служив батько його. На службі навчається козак стояти «один за одного», а всі навчаються стояти за «свого». Офіцери в полку чи батальоні теж в більшості козаки. Офіцерів ріднить з козаками приналежність до одного Війська. При лихій годині офіцер не покине козаків, а козаки не покинуть свого офіцера. Вони — козаки. Козацька, військова частина — то сила, яку можна більшою силою подужати, знищити, а не розпорошити.
А городовик — салдат. Салдат — «крупа» («А на палубѣ солдатушки стоятъ!» — співають салдати. «Отакісінькі, бісові душі!» — не втерпить козак і покаже на пальцях, які саме завбільшки «солдатушки»). — «Далеко салдатам до козаків!» — каже так семилітній козак, та так каже й семидесятилітній козак. І старе і мале так думає.
Повернувся козак з служби і мусить сидіти дома, в станиці. Не має він права рушити з місця (без дозволу). Кінь, зброя, одяг мусять бути завше в належному стані, щоб чи в день чи в ночі, по першому наказу, козак міг в похід виступити.
«Смотр» — командір полка оглянув коня, — кінь спав з тіла — «брак!» Козак купує другого. Коня вкрали — козак купує третього. Ні з того, ні з сього «телій» — здох кінь — знову купує… Купив доброго коня, та купив не в черкеса Ібрагима, як наказував командір полка, і… «брак!» — треба другого купувати в Ібрагима (а за те, що не послухав, на місяць «на висидку»).
«Смотр» — командір батальона збракував бурку й башлик. Та башлик щей порізав кінжалом. «Добра бурка, і башличок нічого, а збракував і загадав купити в Тамазова… десь на Красній улиці…»
На першого коня козак стягся, продавши «те-се»… Щоб купити другого позичає «сирітські» в опікунів громадських… Третього купує громада за свій кошт, а частину козацького паю здає в оренду. Трапляється, що громада купує вже и другого коня (а по-за Кубанню то й першого).
