генція і російська революційна демократія дивилися на Кубань, як на звичайну російську губернію (чи область). Революція, на їх думку, мусіла знищити ті особливості, які відріжняли Кубань від губерній Рязанської, Орловської, Пензенської і т. д. Вони гадали, що на Кубані живуть «русскіє люди», і, почуваючи себе в чужім краю як дома, вважали можливим втручатися в місцеві справи і навіть домагалися стати на чолі громадсько-політичного життя краю. Пересякнуті централістичними тенденціями ці «проводирі» не припускали й думки про можливість організації з Кубані державного організму, хоча б в складі федеративної Росії. «Земское самоуправленіє» на демократичних підвалинах, як у російських губерніях («демократичні півдалини» забезпечували заробітчанам з цілої Росії право на втручання в місцеві справи) — це, на їх думку, головніший «здобуток революції» для Кубані. Бажання кубанців організувати життя в своєму краю, як вони самі хотять, представники першої течії вважали «измѣной Россіи».
Ці проводирі в перший рік революції стояли на чолі городовиків і провадили вперту боротьбу з козаками, гадаючи, що останні тримаються за особливості козацького життя в цілях зберегти свою українську національність. Де-які з них в часом, роздивившись добре і побачивши, що городовики не «русскіе мужики», а «хахли», а що серед козаків мається сильна течія держати кубанців і надалі в стані «слуг» Москви, дали спокій городовикам і стали допомагати козакам російської орієнтації в їх боротьбі і з городовиками і з козаками української орієнтації.
Представники другої течії — виключно козацька інтелігенція, в значній більшості «республіканці» і «демократи», а також «автономісти», «федералісти» і « самостійники». Всі разом вони дбають про інтереси «Кубанскаго Казачьяго Войска». Для меншости представників цієї, так званої, «ура-козачої» течії питання про державний устрій Росії великого значіння не має, бо козаки, вони гадають, будуть служити «вѣрой и правдой» і монархії і республіці. І з більшою охотою тому, хто збереже права і привілеї козацькі. Де-хто в ура-козаків, головним чином І. Л. Макаренко, боячися, що революція змете станові окремішності, висовує теорію про «козацьку націю» і на цій підставі домагається права для Кубанського Війська творити своє життя, як воно хоче. Найбажанішим «здобутком революції» для прихильників цієї теорії було б виселення городовиків з Кубані і одержання козаками грамоти, яка стверджувала б недоторканість їх земель. Майже всі представники другої течії згодні зрівняти в правах з козаками «корінних» селян, що живуть селами і мають свою землю. Дуже мало згодних — і то більше лінєйці — поширити це зрівняння і на де-які категорії некорінних городовиків.
Більшість представників цієї течії орієнтується на російську демократичну республіку, поділяючися на «автономістів» і «федералістів» — «самостійників» теж.
