Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

було б усунути самодержавіє, але про близьку революцію, за виключенням одиниць, і не мріє.

Не думає про революцію також ні місто, ні станиця, ні козак, ні городовик.


Політично-громадська думка на початку революції. Чутки про революцію в Петербурзі зробили на населення Кубані вражіння грому в безхмарному небі. Стрінули революцію по містах з великою, бучно виявленою радістю, городовицьке населення станиць з великим задоволенням, а козаки спокійно.

Російська (і зросійщена) інтелігенція вважала, що революція спричиниться до зросту міці, міжнародньо-політичного значіння і слави Росії і дасть можливість зреалізувати її мрії, а «вождь революціи», Керенський, вважався Мойсеєм, котрий введе російський народ у «землю обѣтованную». Городовики щиро вірили, що революційна влада дасть їм і землю і волю і дасть не де-небудъ, а дома, на Кубані. Козаки не покладали надій на революцію, що до полегшення «справки», і боялися кінця революціі — боялися, щоб їх знову не вжили, як зброю для повернення старого ладу. Козаки нічого не мали проти того, що «скинули царя», котрого вони вже не поважали (може найбільше за те, що він Роспутину «не показав на двері»), але в той час, як російська інтелігенція розповсюджувала портрети Керенського, а городовики купували їх та ліпили в своїх хатах коло дзеркал, вони ставилися до вождя революції цілком байдуже. Козак і купив і повісив би в своїй хаті портрет… «путнього царя, чи хороброго генерала», а не портрет «якогось Керенського».

Населення міст і городовики, що живуть у станицях (біднота й «посаженщики») з зброєю в руках здатні були б захищати «революцію», «здобутки революції», «волю», а козаки здатні були б тримати нейтралітет, а коли б з'явився «путній царь», котрий рішучим голосом зробив би козакам наказ «усмирити» «внутренняго врага», то як би їм і не було неприємно «усмиреніе», а вони — «слуги царю» — мабуть виконали б свій «обов'язок».

Політичне життя на Кубані було ледве розвинуте і то лише по містах. Організації російських політичних партій складалися переважно з зайшлих людей і не мали ґрунту серед населення, а українські партії цілком не мали ніяких організацій і були представлені лише поодинокими особами, розкиданими по містах та станицях. Населення, таким чином, не мало політично-громадських організацій, котрі обгрунтовалиб його бажання, і тому воно відгукувалося на події революції напівсвідомим рухом, окремі менти якого наважувалися використати представники тієї чи иншої політичної думки.

Політично-громадська думка, оскільки можна робити висновки на підставі окремих заяв, виступів, балачок, відразу розбилася на чотири течії.

Представники першої течії — російська (і зросійщена) інтелі-