Перейти до вмісту

Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/89

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

комісія, яка мусіла бути утворена при Обласному Виконавчому Комітеті.

Перший З'їзд представників населення не зачепив ні одного болючого питання життя Кубані. На засіданні фракції «іногородніх» було визнано: «іногороднє населення области ніяких вимог, що до козацьких паєвих земель і козацького військового майна, ставити не наміряється, бо переконане, що Всеросійські Установчі Збори знайдуть можливість задовольнити потреби іногороднього населення области, не порушуючи інтересів трудового козацтва»[1]. Ця резолюція, на думку російської інтелігенції, що вела провід на З'їзді, повинна була заспокоїти козаків, вдовольнити городовиків, а тих і других примусити чекати, коли Всеросійські Установчі Збори чи так, чи инак полагодять «кое-какія ненормальности» в житті Кубані. «Ненормальности» — тяжкі недуги Кубані не тільки не було виявлено на З'їзді, а навпаки, загнано в глибинь.

З'їзд не задовольнив ні козаків ні городовиків. Городовики хотіли одержати землю, але в той же час вони хотіли мати «рівність» і «братерство» з козаками (хоч не знали, як це можна зробити). Козаки були приголомшені тим, що на З'їзді представників населення Кубані провід вели не козаки, а городовики, що для козацьких справ не самостійний орган утворено, а комісію при Комітеті, та й про цю комісію згадується лише в примітці до параграфа статуту Комітету. Резолюція фракції іногородніх про недоторканість козацьких земель козаків не задовольнила, бо вони знали, що городовики з Кубані не підуть, що коли Всеросійські Установчі Збори дадуть їм землю, то дадуть не чию, а козацьку… На З'їзді чимало було городовиків не кубанців, котрі лише недавно прибули на Кубань. Думка про те, що доведеться й недавно прибувшим городовикам давати землю, нервувала й озлоблювала козаків.

Ледве стримуючися, дочекалися вони кінця З'їзду і зітхнули з полегшенням, коли лишилися самі, щоб обговорити свої козацькі Військові справи.

Одну з можливостей полагодити з самого початку відносини між козаками її городовиками було загублено.

Певно, що не легко було б добитися «рівности» й «братерства» між козаками й городовиками, але при доброму бажанні козацьких і городовицьких проводирів все ж можна було це зробити. Та не було бажання ні в тих ні в других. Козацькі проводирі, не хлібороби, знали, що коли козацькі громади приймуть «своїх» городовиків до громад, цеб-то, в козаки, то не хліборобам не вистачить землі, і вони позбавляться паїв, а російська революційна демократія навіть не вважала можливим ставити питання про окозачення городовиків, бо, на її думку, таке розвязання городовицького питання не тільки було не демократичним, а ще й ховало в собі контр-революційну загрозу.

 
  1. Г. Покровскій. «Деникинщина». Берлін, 1923 р., ст. 14.