Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Комітет був задоволений, що З'їзд визнав бажаним, щоб Росія була демократичною республікою, і що кубанці, козаки особливо, «оправдали надежды» російської революційної демократії (навіть через півтора місяця по революції), і послав телеграми до Петербургу, які свідчили про повне «благополучіе» на Кубані. На чолі Комітету став Турутін, котрий покинув головування в Катеринодарському міському Комітеті.


«Войсковая Рада» і «Войсковое Правительство». Зачинився З'їзд, депутати-городовики поїхали по станицях, а депутати-козаки лишилися в Катеринодарі порадитися. З'їзд підсумував всі «здобутки революції» для козаків. Вони бачили, що першим здобутком «було бажання городовиків» зрівнятися з ними, а другим «здобутком» було «примѣчаніе» до параграфа статуту Обласного Виконавчого Комітету, в якому в двох рядках було сказано, що козацькими Війсковими справами має завідувати комісія при Обласному Комітеті, на чолі якого став Турутін, що тільки недавно приїхав на Кубань «в отхожій промисел», на заробітки. Козаки не були вдоволені першим «здобутком революції», але вони могли б «перерізати паляницю надвоє», як це не було їм важко, бо нарешті, зрозуміли б, що це зробити треба в інтересах краю; але з другим «здобутком» вони примиритися ніяк не змогли. Представники російської інтелігенції не розуміли, що «примѣчаніе» було глумом над козаками.

Невдоволені козаки починають шукати способу позбутися ганебного «примѣчанія». Обурені проти «городовиків» (мішаючи до купи і «своїх» городовиків і їхніх проводирів), козаки починають прислухатися виключно до ура-козацької інтелігенції і сліпо йдуть за нею.

На З'їзд в станицях були обрані козаки, які вже розуміли «до чого воно йдеться», ляпас, який вони одержали в формі «примѣчанія», лише зміцнив їх в думках, з якими вони їхали з станиць, а ура-козача інтелігенція, коли козаки лишилися порадитися, ще й пояснила, й роз'яснила, і довела їм, що городовики хотять і «Войско» знищити і землю забрати, не маючи на неї ніякого права[1].

  1. Звичайно, ні про яке формально законне право городовиків на козацьку землю не може бути й мови. Можна говорити про природнє, неписане право на землю кожного хлібороба, але здійснення й цього права обумовлюється приналежністю до певного державного організму і обмежується територією останнього. Ні в якій державі чужинець не може вимагати всього того — а в тому числі й землі — на що мають право її громадяне.

    Тому розвязання питання про таке «право» і «не право» залежить від того, за що вважати Кубанське Козацьке Військо. Якщо його розглядати, як військово-станову привілейовану організацію, то з упадком старого ладу, що забезпечував і санкціонував її права і привілеї, з вибухом революції, що всі стани і привілеї касує, — відбиватися від претензій на землю в межах своєї станової окремішности, хоча б і в спільці з иншими тотожними організаціями, покликанням на свої права і привілеї — річ не логічна і безнадійна.

    Але на Кубанське Військо можна дивитися, як на нащадка Війська Чорноморського, що мало спочатку хай і обмежену автономію, цеб-то, було державним