Що російська інтелігенція вважала козацтво «пережитком» і прямувала до того, щоб зрівняти Кубань з першою-ліпшою російською губернею — це так, але що ура-козацька інтелігенція хотіла, щоб козацтво й надалі заховувалося в своїй військовій шкаралупі і було «слугою», може тому, що тільки таке положення козацтва, принаймні досі, давало можливість користуватися землею козакам не хліборобам, то це — також так. (Ура-козацька інтелігенція в своїх піклуваннях про «Войско» ніколи не заїкнулася про необхідність скріплення його через приняття половини населення краю в козаки). Представники козацтва, участники З'їзду, підсилені під'їхавшими делегатами від станиць, зібралися перший раз по революції, і довелося їм радитися з приводу «примѣчанія». Щоб надати належне значіння своїм нарадам, вони, відновляючи традицію, проголосили себе «Войсковою Радою». Можливо, що коли б на Раді були дореволюційні проводирі козацькі, то вони б, сказавши «а», сказали і «б» і не спинилися на «примѣчаніи», на чому спинилися ура-козацькі проводирі. До розуміння необхідности об'єднати все місцеве козацьке й городовицьке населення, зорганізовати всі сили і разом захищати інтереси не Війська, а цілого краю — Військова Рада не піднялася. Вона подбала лише про те, щоб зберегти недоторканими військові землі, ліса, рибні лови та капітали.
Військова Рада утворила «Войсковое Правительство», в склад якого війшли сім осіб, що були членами Обл. Комітету від козацтва, і сім, обібраних Радою, та сім кандидатів. Цьому Правительству Рада й доручила доглядати «Войсько».
Настрій козаків відбився на виборах Військового Правительства, і в склад його попало чимало монархістів і ворогів городовиків,
організмом. Одержавши після упадку старого ладу певну волю, воно могло зробити відповідні висновки з цього і, позбувшися вигляду і прикмет станової організації, які йому надавала весь час російська влада, уконстатуватися в державний організм. Як такий, Військо тоді повинно було б установити певні категорії мешканців Кубані, які вважалися б чужинцями, решту ж зрівняти у всіх правах і обов'язках. Проголосити повноправними громадянами тільки тих, хто до революції був козаком, очевидно, було неможливо — бо тоді утворився б державний організм, в якому більше половини населення було б чужинцями; це було б і нерозумно і небезпечно. Отже треба б було, визначивши певний час постійного перебування на Кубані, всіх, хто цій вимозі задовольняв, зрівняти у всіх правах з козаками, цеб-то, признати і право на землю. Очевидно, землі на всіх по існуючим тоді нормам не вистачило б. Мабуть, довелося б дати її з нових козаків тільки тим, хто дійсно працював па землі, а старим козакам, що самі не господарювали або мали поверх норми, поступитися частиною землі. Звичайно, це була б жертва і не мала. Але козацтво, якщо хотіло далі жити — а це можливо було лише в державній формі, а не становій, мусіло її принести, щоб поширити свою соціяльну базу і зміцнити себе політично і фізично. Більшість городовиків, для котрих Всерос. Уст. Збори чи пізніше обіцянки большевиків загубили б свою принаду, кинула б своїх непрошених опекунів і проводирів з табору російської інтелігенції і демократії, а меншість, що опинилася б в стані чужинців, ні про які «права» говорити не могла б і великого значіння не мала б.
