Російська держава, з протягом віків усе більш поширяючись, обхопила безліч країв і народів. Коли було подивитись на мапу (ґеоґрафичну карту), то одразу в очі кидався її величезний розмір. Здавалась вона незмірно могутньою; але пішла розруха, і страшенно великий будинок, який складали сотнями літ, повалився за декілька місяців. Вийшло це нечуване в історії з'явище через те, що краї і народи були пригноблені. На їх гнобительство державний нарід задарма тратив сили, не дуже турбуючись що для власного поліпшення. Усі потрібні реформи відкладались, як то кажуть, в довгу скриньку. Людям без кінця морочили голови обіцянками. Ні один край не мав досить простору для культурного розвитку. Самий багатий, численний по людяності край — Україна — був знищений гнобительством уряду, заборонами мови і школи, утисками; деморалізований у всіх верствах своєї людности призвичкою запобігати перед урядом; попсований зросійщеною школою — низчою, середньою і вищою, пристосованими для того, щоб викорінити усяке національне місцеве почуття і всяку національну місцеву свідомість.
Очевидно, життя на Україні повинно піти иншим шляхом. В першу чергу треба звернутись до відродження і поширення національного українського почуття і свідомости.
3
