24. Антонович, Володимір (†1908), славнозвістний украінский історик і археолог, трохи торкався словесности і етнографіі. Вкупі з Драгомановим він видав «Историческія пѣсни малорусскаго народа» І—II 1874—1875. Як каже проф. Лобода, це видання «й досі служить за підручну книжку для всякого, хто тільки працюе над украінською народною словесністю». Дуже користна теж збірка А. старих актів про чарівництва в «Трудахъ» Чубинського. Мае чималу вагу невеличка, але добре написана «Записка» А. в справі обмежень украінськоі мови (в Записк. Укр. Наук. Товариства в Киіві 1909, III). Про А. багато писано в Зап. Укр. Наук. Товар. в Киіві 1909 р. III, і в Чтен. в Общ. Нестора Лѣтоп. 1909, І—II.
25. Драгоманов, з найкращих діячів украінського фольклора (1841—1895), почав працювати на цім полі в 70-х роках, коли був профессором киівського університету, потім за кордоном, куди він утік в 1876 р., дав багато цінних дослідів по украінському фольклору.
В 1874 р. Драгоманов виступив з двома науковими працями — «Відгук лицарськоі поезіі в украінських народних піснях» і з докладом про кровозмішку в піснях украінців і инших народів, і вже в ціх працях проявив самостійність погляда та велику прихильність до порівняючого методу.
Драгоманов з дворянського роду ліберального напряму, родився в Гадячі в 1841 р., вчився в полтавській гимназіі, потім в киівьскім університеті (1859—1863), коли куратором був славний Пирогов; з початку 70-х років був у Киіві профессором по кафедрі загальноі історіі, приймав участь в ріжних місцевих просвітних подіях, в недільних школах, в збагаченні книгарень, в археологичнім зьізді, в діяльності місцевого етнографично-географичиого товариства, зносився з закордонними діячами національно-украінського, і здебільше соціалистичного напрямку. Доноси сипались на ёго, як з решета, поки в 1875 р. министр Дм. Толстой не позбавив ёго посади. Драгоманов перебрався в Женеву і тутечки видавав «Громаду». Після 15 літ життя в Женеві він заполучив службу в Софійськім університеті, де читав перше по россійськи, а потім, підучившись, болгарською мовою і щиро працював в болгарських наукових часописях, найбільш в «Сборн. за нар. умотворенія».
Залишаючи на боці численні праці Драгоманова публицистичні, политичні і історічні, — з декотрими з іхя далеко не згоджуюсь, особливо з ёго задарма гострими і несправедливими випадами против таких шановних працёвників, як Огоновський, Чубинський, — треба зазначить, що украінській етнографіі він проложив деякі широкі і нові шляхи і багато придбав в скарбницю наукового украінознавства.
