Тим паче, що „рясні дармовиси-сережки" разом з „високою беззахисною шиєю" (101) змушують читача раз у раз кидати погляд на світлину авторки, поміщену на четвертій сторінці обкладинки. Гострий динамізм мови, якою написаний роман, зовсім не потребує підсилення бридкими висловами. „Несподіваний промельк ясного побажання… прилюдний оргазм, от як це називається, але захоплює публіку… навіть коли слів ніхто не тямить" - так сформульована думка звучала-б значиміше, аніж те саме речення, засмічене лексичними каменями спотикання на кшталт „вставляє публіку" замість захоплює або паразитичним „ні фіґа", приклеєним до вже й без того виразного не тямить. Я дуже ціную орґазм, а прилюдний орґазм ще раз свідчить про те, що людина є істотою соціяльною і компанійською, так само, як і секс в товаристві. Не бачу нічого гидкого в діленні приємністю та задоволенням з ближнім. Зате, коли Автор підпадає під вплив вульґарної лексики північного дикуна і етнічного неприятеля - то це дійсно переповнює моє єство неконтрольованою люттю і заважає зосередитись над змістом читаного. Губиться сприйняття, всю увагу поглинають незрозумілі вирази „вставляє" і „ні фіґа", останній з яких тим разом переносить уяву в область солодких гастрономічних імажинацій про фініки, фісташки і подібні заморські марципани (15). Ще приклад: „…а що не вийшло нічого, то чесніше буде здати (кинути?, віддати - кацапізм) карти… далі буде ще гірше: просвітку не видно, а сили вже не ті: не дівка ж бо" - знову Автор псує зрозумілу думку непотрібним вставлянням гострих і бридких порогів: „ні фіґа не вийшло" (це вже вкотре!), „буде ще хрєновіше", „не дєвочка" (замість дівка). Чи для того, аби збурити плинність прочитання тексту?
Так, за всяку ціну намагається Автор усунути свою особу зовсім. Не вдасться, дорога. Надто серйозні речі, як на персонаж простенької філософуючої поетеси з обмеженим запасом побутової лексики, браком клясичної ґімназіяльної освіти та базарними зацікавленнями з убогого набору примітивно „струйової" змосковщеної „богеми". І бачить, і відчуває читач дуже добре - глибину та різноманітність проблем… та не може і не хоче з'інтеґрувати багатий світ Автора з примітивізмом словникового запасу героїні. Бо лайка - це є примітивізм мовлення. Що таке лайка? Для мене непристойною лайкою є побутові неологізми прищелепкуватого покоління зкацапізованої „богеми". Можна бути ґеніяльним малярем і не вміти висловитись хоча-б на рівні вуличника з освітою початкової двоклясової державної цісарсько-королівської австрія-
