ропейському галицькому суспільстві. Читач впізнає оцю несмілість незайманої дівиці в кожному виступі вченого, політика, громадського діяча, який за жодні гроші не згодиться похвалити щось українського, аґітувати за щось українське, не згадавши, що, мовляв, є ще й иньших народів не гірші здобутки. Коли ми, наприклад, аґітуємо за українські пісні, виступаючи проти засилля ро́сийських, - то не можемо при цій нагоді обійтися без пропаґанди ще й чеських та польських (24го квітня 2000го року, радіовисилання „Вас слухають"). Що це є таке: безсилля самостійности, жах перед власною сміливістю, намагання коштом „чеських та польських" виперти зі Львова ро́сийські пісні, чи от-такий собі асикураційний завдаток перед звинуваченням у „вузьколобому націоналізмі"? Подібне панство, наводячи Шевченкові словах „і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь", завжди наголошує на першій половині, бажаючи нею „виправдати" другу. Тим часом, зовсім очевидно, що поет якраз протиставить другу частину свого висловлювання першій, силою другого заклику частково навіть заперечує першу, констатуючу, половину. Зрештою, без великих премудростей, спитаймо себе самі, чи вільний Франк, обурюючись проти засилля англомовних пісень, колись „оправдовував" своє обурення тим щасливим фактом, що, окрім англомовних, існують ще й пісні з Німеччини та Італії? Чи відчуває вільна людина потребу прикривати свій націоналізм маскою інтернаціоналізму? У Львові - так. У Львові звикли так усе прикривати, що й самі забувають, чи взагалі щось було під тим рядном… Казка про голого короля навиворіт. Тим часом, забувають, що націоналізм за означенням не може бути „обмеженим" і „вузьколобим".
Відступ: націоналізм.
„Мабуть, на часі справді наукове вивчення питання про націоналізм. А для початку годилося б дати бодай більш або менш то-чне „робоче“ визначення…“
І. Дзюба, ЛУ 25/’88В єстві кожної людини живуть у певному співвідношенні космополіт і націоналіст, готові переважити один одного за тих чи иньших політичних або соціяльних обставин. Так само і тіло етносу, позбавлене націоналістичної спрямованости, ніколи не перетвориться у націю. На одміну від иньших істот, які не усвідомлюють себе засобами абстрактного мислення з-поза меж власної особини,
