Сторінка:Суржик для інтеліґенції.pdf/24

спортсмени стали сильнішими (виявилися найсильнішими) — здорове вухо одразу відчує доведене до кумедного парадоксу спотворення змісту — начеб-то змагуни не завдяки щоденним тренуванням робляться сильнішими та спритнішими, а тільки в часі змагання. Споріднена помилка — вживання, для більшої „значимості“ мовленого, прислівників надто та занадто замість природніх в українській мові дуже, надзвичайно. Блуд, як ведеться, походить з Президентської канцелярії і поширюється охочими до підлабузництва кореспондентами: „конкурс Міс Миру став занадто (надзвичайно) актуальним“. Попри те, що я не впевнений у самій назві конкурсу (може, Міс Мир світу?), прислівник занадто вимагає підрядного зв'язку з відсутньою в наведеній конструкції обставиною мети: для якої дії, або для кого цей конкурс занадто актуальний? — радіо Ера-FM, 10^го вересня 2004^го року.

ґ) Несприйняття українських суфіксів (наростків) та префіксів, чергування та повноголосся кореневих голосних: президент Кравчук походить з релігіозної сім'ї.

 

Нелінґвістичне зауваження Є таке висилання, де гість і заводіяка, Олена Роміна, у бесіді „В ніч на суботу“, п'ють наливку біля ко́мина, пардон — „камі́на“^[1]. При цьому гість — батько сучасної української „незалежности“ — не може натішитися, що виборцям стало однаково, хто очолить Київраду — русский, еврей, цыган, или даже хахол. А вже у наступному висиланні, при тій-же наливці, иньший батько — теперішньої української гривні (тоді ще не міністр) — не може нахвалитися своїм приватним знайомством з „надзвичайно мудрими“ людьми, першою серед яких і єдиною, названою поіменно, фіґурує попередній батько. При всій симпатії до батька української гривні, з прикрістю мушу признатися, що ніяк не розумію його перед-первомайских натяків 24^го квітня 2000^го року про „незагоєні рани“ в Західному краї. Немає тут ран, а є свята віра, що ті „ветерани бойових дій“, котрі, замість воювати з загарбником, катували українських партизан, не повинні ані святкувати „Побєди“, ані одержувати завищених пенсій. Єдине

1. Олена Роміна переїхала до „Папи Карла“, де після інтеліґентних, — часом, навіть, з натяками на патріотизм, — бесід виспівує на завершення одну і ту-ж пісеньку „Снегопад“, що повністю зводить нанівець „патріотизм“ самих бесід. Так само, як і лиса кицька на її раменах. Так само, як і образливе для українського вуха картаве звучання назви ресторанчика. Міг-би зватись „Отча домівка“, „У вуйка Кирила“, „В татка“, або „В Каськи під подолом“, врешті-решт.