України". Все иньше - тлінний прах. Хто вказує на болячки нації та суспільства, їх конструктивно аналізуючи, хто пробує зарадити - вже полишає слід. Той, хто лиш вміє нарікати на долю, що призначила йому народитися не в Австрії, не в Польщі чи Америці, а в Україні - не є патріотом, а тільки егоїстичним дармоїдом, що прийшов у цей світ, аби напаскудити та щезнути, полишивши по собі купки смердючих екскрементів.
Порівнювати рідне з чужим є корисно, щоб його ліпше упізнати і розвивати. Порівнювати-ж на предмет „що краще" є безумовним безглуздям з двох причин. Перша причина: все те, що дожило до нашого дня, є досконалим у своїй расовій неповторності - інакше його-б не було. Причина друга, ще важливіша: Господь вибрав Тебе, щоб Ти, разом з одноплемінниками, виконував почесну роль лицаря своєї раси. Иньші виконують подібні ролі для иньших народів, але тобі Господь призначив цю. Гордість, довіра, відповідальність, нарешті - страх перед Богом утратити честь при несповненні обов'язку раси - ось ця призначена для Тебе роль. Важкий, але дорогоцінний камінь упертости в твоєму серці - раціо твого життя. Не підлягає сумніву, що Господь обрав український нарід для того, аби моє Я, прийшовши у цей світ в лоні саме цього народу, впізнало Правду саме його, українського народу, внутрішнім зором; саме його, українського етносу, логікою Слова. Так само Господь обрав і мій на́рід для того, щоби моє сумління впізнало Справедливість в єстві саме цього народу, а не якогось иньшого. Але Він обрав, Читачу, і Тебе - щоб я зміг зазирнути до Твоїх очей та упізнати в їх глибині Істину. Яку не виразити иньшим Словом, як тільки звуками Успадкованої Мови. Істину українську, бо иньшої не є. Мені розповідали, що другі́ народи понаписували у своїх книжках, начеб-то їхній Бог до них звертався з чубка гори. Шаную їхню у це віру. Але мало воно мене обходить. Все, чого мені досить, аби збагнути підставу життя, - це відчути, що Господь звертається до МОГО народу з глибини МОЄЇ душі, і - з глибини Твого сумління, мій український друже. І що ці струмені Господнього єлею, витікаючи з глибини наших душ, вливаються до всесвіту української безмежности, розчиняються в лоні раси, живлять і будують її. Що в Українцю бачиш Брата. Цього знати доси́ть.
Але для того, щоб усвідомити Істину, упізнану з глибини очей Брата, я мушу вдягнути її у Слово. І слово це має бути рідним. Ти здатен відчути Істину тільки в знайомій музиці звучання рідного слова. І Ти здатен усвідомити Істину, тільки одягнувши
