лений у самостійну партію ВКП-б (Всеросійську Комуністичну Партію большевиків) — остаточно пориває всі звязки з обєднаною в II. Інтернаціоналі соціял-демократією, та створює III. Інтернаціонал, або, інакше кажучи, Комінтерн (Комуністичний Інтернаціонал). Під кермою Комінтерну, зачинає від тоді комуністичний рух ширитися і у інших країнах світу — оформлюючися в окремі, але підпорядковані Комінтернові, краєві партії.
Початковою причиною розбиття московської соціял-демократії на «большевицьку» й «меншевицьку» були не так теоретично-світоглядові, як насамперед проґрамово-тактичні розходження. Соціялістичний рух набрав тоді вже поважного значення в багатьох країнах світу, і зо стадії теоретичної течії перетворився у впливовий чинник практичної політичної дії. Та якраз ця, ніби сприятлива для нього, обставина — і викликала найбільші ускладнення для соціял-демократії. Бо водночас із її орґанізаційним розвитком і збільшенням політичних впливів, серед її теоретиків почала посилюватися тенденція до ревізії теоретичної спадщини Маркса.
Цей ревізіоністичний перегляд «законів» Маркса, який довший час відбувався в гарячковій атмосфері пристрасних дискусій, привів до того, що — хай і безпідставна в претенсіях на «безгрішність», але пориваюча своєю суворою суцільністю та імперативністю — початкова доктрина марксизму розгубилася в лябіринті нових, часто спекулятивних і компромісових, теорій і теорійок… Розслаблена цими внутрішніми
