170
Перве Посланнє сьв. Ап. Павла до Коринтян 12. 13. 14.
треба. Та Бог зложив тїло, давши більшу честь послїднїйшому,
25. щоб не було розділення в тїлї, ащоб члени однаково один про одного дбали.
26. І коли терпить один член, терплять з ним усї члени; а коли славить ся один член, радують ся з ним усї члени.
27. Ви ж тїло Христове і члени відчасти (в особна).
28. І инших поставив Бог у церквінайперш апостолів, вдруге пророків, втрете учителїв, потім сили, а там даровання, сцїлення, помагання, порядкування, всякі мови.
29. Хиба всі апостоли? хиба всї пророки? хиба всї учителї? хиба всї сили?
30. хиба всї мають дарованне сцїлення? хиба вони всї глаголють мовами? хиба всї викладають?
31. Жадайте ж дарувань луччих, ія покажу вам ще кращу дорогу.
Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий.
2. Коли маю пророцтво і знаю всїтайни і все знанне, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.
3. І коли роздам увесь маєток мій, іколи тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то ніякої користи менї (з того).
4. Любов довго терпить, милосердує;любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся,
5. не осоромлює, не шукає свого, непориваеть ся до гнїву, не думає лихого ;
6. не веселить ея неправдою, а веселить ся правдою;
7. все покриває, всьому йме віри, навсе вповає, все терпить.
8. Любов ніколи не впадає (гине); чито ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне.
9. Бо від части знаємо і від частипророкуємо.
10. Як же прийде гвершене, тодї те,що від части, зникне.
11. Як був я малоліток, то яко малолїток говорив, яко малоліток розумів, яко малоліток думав; як же став чоловіком, то покинув дитяче.
12. Бачимо бо тепер через дзеркало,в загадці, тодї ж лицем до лиця; тепер пізнаю від части, тодї ж пізнаю, яко ж і я позваний.
13. Тепер же пробувають віра, надія, любов, сї троє; більша ж із спз любов.
Дбайте про любов і жадайте духовного, найбільше ж, щоб пророкувати.
2. Бо, хто говорить (чужою) мовою,не людям говорить, а Богу; бо нїхто не чує (слухає) його; а духом він говорить тайне.
3. Хто ж пророкує, людям говоритьна збудованнє, і напоминаннє і утїшеннє.
4. Хто говорить (чужою) мовою, себезбудовуе; а хто пророкує, церкву вбудовує.
5. Хочу ж, щоб усї ви говорили мовами, та раднїщ, щоб пророкували; більший бо хто пророкує, ніж хто говорить мовами, хиба що й вияснює, щоб церква збудованнє прийняла.
6. Тепер же, браттє, коли прийду довас, мовами говорячи, то що вам за | користь, коли вам не говорити му або одкриттєм, або знаннєм, або пророцтвом, або наукою?
7. Ба й бездушне, що дає голос, чисопілка, чи гуслї, коли різноти голосу не дає, як розуміти, що виграєть ся в сопілку або в гуслї.
8. Бо коли й сурма невиразний голос дає, то хто готовити меть ся до бою?
9. Так само й ви, коли подасте мо! вою незрозуміле слово, як зрозуміють і ся говорене? на вітер бо говорити | мете.
10. Стільки, як от буває, родів слівна сьвітї, і нї одно з них без голосу.
11. Коли ж не зрозумію значінняслів, буду тому, хто говорить, чужоземець, і хто говорить, чужоземець мені.
