174
Друге Посланнє сьв. Ап. Павла до Коринтян 1. 2.
Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринтї 8 усїма сьвятими у всій Ахаї:
2. Благодать вам і впокій од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.
3. Благословен Бог і Отець Господанашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утїхи,
4. що втішає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утішати тих, що у всякому горю, утїшеннем, яким утішаємось самі від Бога.
5. Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшенне наше.
6. Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втішаємось, то для вашого утїшення і спасення.
7. І впованне наше тверде про вас,знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.
8. Бо не хочемо, братте, щоб ви невідали про горе наше, що було нам в Авиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити.
9. Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих,
10. котрий 8 такої смерти 8бавив насі вбавляє, і на котрого вповяємо, що й ще вбавляти ме,
11. за підмогою і вашої ва нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннсм многих, многі за нас і дякували.
12. Се бо хвала наша, сьвідченнє совісти нашої, що ми в простоті і чистоті* Божій, не в мудрости тілесній, а в благодати Божій жили на сьвітї, більше ж у вас.
13. Не инше бо пишеш валі, як абощо читаєте, або розумієте; маю ж надію, що й до кінця вровуміете,
14. як і вровуміли нас від части, щоми хвала вам, яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа.
16. І в сїй певнотї хотів був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали,
16. а черев вас пройти в Македонию,і 8нов в Македониї прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею.
17. Сього бажаючи, хиба я легкимрозумом що робив? або що задумую, чи по тілу задумую, щоб було в мене то так — так, то, нї — нї.
18. Вірен же Бог, що слово наше довас не було „така і „нїа.
19. Бо Син Божий Ісус Христос, вахнами проповідуваний, мною та Сидьваном, та Тимотеєм, не був „так44 і „нїа, а було у Йому „така.
20. Бо скільки обітниць Божих, т»>(все) в Йому „така і в Йому „амінь*, на славу Божу черев нас.
21. Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас — Бог,
22. Він і вапечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.
23. Я ж сьвідком Бога прививаю насвою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.
24. Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.
Ровсудив же я сам І8 собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.
2. Бо коли я завдаю смутку вам, тохто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.
3. І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всїх вас.
4. Бо з великого горя, і туги серця
