Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/617

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

605

Пісня Пісень 7. 8.

 11. Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.

 12. Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;

 13. Вранці рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.

 14. Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.


Голова 8.

Ой коли б же ти був мій братік рідний, що зо мною ссав груди в матері моєї! Тодї б я, й зустрівши тебе на улицї, тебе цїлувала, а мене б не суджено.

 2. Повела б я тебе, завела б у господу до моєї неньки. Ти вчив би мене, я ж поїла б тебе запашним вином, соком із яблок моїх гранатних.

 3. Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.

 4. Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо!

 5. Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя.

 6. Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість  —  як пекло, люта; стріли її  —  стріли огняні; вона  —  полумє страшно палаюче.

 7. Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не залють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно.

 8. Е сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?

 9. Коли б вона була муром,  —  ми збудовали б на ній срібні палати; коли б вона була дверми, то ми обложили б її дошками з кедрини.

 10. О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповні дозрілою.

 11. У Баал-Гамонї мав Соломон виноградник; він передав той виноградник сторожам, а кожний мав платити за його плоди по тисячі срібних.

 12. А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його.

 13. Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосови твойму; дай же й менї послухати його.

 14. Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!


Книга пророка Ісаїї.[1]


Голова 1.

Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії:

 2. Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене.

 3. Віл знає господаря свого, й осел  —  ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не зомуміє.

 4. О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходіїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого відступились взад від його!

 5. Куди, в яке місце вас іще бити,коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе.

 6. Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою.

 7. То ж буде земля в вас опустоше-


  1. Пророкував около року 650 перед Христом.