Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/616

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

604

Пісня Пісень 5. 6. 7.

салимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.

 9. Чим же твій любий всїх любих переважуе, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?

 10. Любий мій  —  білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;

 11. Голова в його  —  чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;

 12. Очі в його  —  чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоці скупані, седять щасливі.

 13. Щоки його  —  цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи  —  мов ті лилїи, що капле з їх мирра;

 14. Руцї його  —  мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло  —  його  —  наче слоновая кість у сапфирах;

 15. Нозї  —  стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;

 16. Уста в його,  —  се самі солодощі, а ввесь він  —  любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!


Голова 6.

Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?

 2. Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.

 3. Милий мій належить мені, а я милому,  —  тому, що в лилїях попасає.

 4. Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.

 5. Одверни від мене очі,  —  мене вони зворушують!

 6. В тебе волос  —  мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе  —  наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;

 7. Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.

 8. Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безліч,

 9. Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дівчата, й стали вихваляти; царицї й бранки  —  усї величали.

 10. Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?

 11. Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долині, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?

 12. Не знаю, як завела мене душа моя ’д колесницям значних у народї мойму.


Голова 7.

Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе!  —  Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?

 2. Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген  —  неначе намисто, уроблене руками мистецькими;

 3. Пуп у тебе  —  се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе  —  стіг пшениці серед лилїй;

 4. Соски твої  —  се двойнята в серни;

 5. Шия твоя  —  наче вежа в слонової костї; очі в тебе  —  ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій  —  мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена ’д Дамаску;

 6. Голова твоя  —  мов Кармель, волос на голові в тебе  —  мов пурпур, кучері твої  —  й цареві дивовижа.

 7. О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цілим видом!

 8. Стан твій  —  неначе пальма, груди ж твої  —  мов би винні грони.

 9. Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї ва грони винні, і запах із ніздер твоїх,  —  як би від яблок;

 10. Та й уста твої, як вино найлучше.  —  Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.