Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/615

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

603

Пісня Пісень 3. 4. 5.

 8. Всї з мечами, з'учені до бою; у кожного меч при боку, про безпеку в ночі.

 9. Переносне лїгво построїв собі царь Соломон з дерева з Ливану;

 10. Срібні стовпцї, золоті поруччя, посїдок з пурпурної тканини, вся середина прибрана з любовю дочок Ерусалимських.

 11. Пійдїть, дочки Сионські, подивітесь на царя Соломона в вінцї, яким увінчала його мати в день подружжя його, в день радостї серцю його.


Голова 4.

Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе  —  нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської;

 2. Зуби в тебе  —  мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної.

 3. Губи в тебе  —  пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока  —  щоки твої під кучерями в тебе;

 4. Шия твоя  —  се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй  —  щити самих сильних;

 5. Дві соски твої  —  мов бливнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться.

 6. Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила.

 7. Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!

 8. Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди за мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї!

 9. Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй!

 10. Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі!

 11. В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкае, а пахощі одеж твоїх  —  пахощі Ливану!

 12. Обгороджений сад  —  сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця;

 13. Росадники твої  —  се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом;

 14. З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами;

 15. Джерело саду  —  колодїзь води живої й потоки з Ливану.

 16. Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його!  — 


Голова 5.

Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому!  —  Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з’їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!

 2. Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої  —  нічними краплями.

 3. Я роздяглась уже,  —  як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?

 4. Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.

 5. Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.

 6. Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати,  —  нїде не знаходжу; стала кликати,  —  та не озиваєсь до мене.

 7. Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, вдерли з мене намітку ті, що стерегли муру.

 8. Ой заклинаю ж вас, дочки Еру-