603
Пісня Пісень 3. 4. 5.
8. Всї з мечами, з'учені до бою; у кожного меч при боку, про безпеку в ночі.
9. Переносне лїгво построїв собі царь Соломон з дерева з Ливану;
10. Срібні стовпцї, золоті поруччя, посїдок з пурпурної тканини, вся середина прибрана з любовю дочок Ерусалимських.
11. Пійдїть, дочки Сионські, подивітесь на царя Соломона в вінцї, яким увінчала його мати в день подружжя його, в день радостї серцю його.
Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе — нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської;
2. Зуби в тебе — мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної.
3. Губи в тебе — пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока — щоки твої під кучерями в тебе;
4. Шия твоя — се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй — щити самих сильних;
5. Дві соски твої — мов бливнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться.
6. Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила.
7. Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!
8. Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди за мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї!
9. Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй!
10. Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі!
11. В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкае, а пахощі одеж твоїх — пахощі Ливану!
12. Обгороджений сад — сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця;
13. Росадники твої — се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом;
14. З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами;
15. Джерело саду — колодїзь води живої й потоки з Ливану.
16. Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його! —
Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! — Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з’їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!
2. Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої — нічними краплями.
3. Я роздяглась уже, — як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?
4. Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.
5. Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.
6. Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, — нїде не знаходжу; стала кликати, — та не озиваєсь до мене.
7. Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, вдерли з мене намітку ті, що стерегли муру.
8. Ой заклинаю ж вас, дочки Еру-
