фразах, де конечно повинні бути два заперечні слівця, а то й більше, н. пр.: без усякого сумніву (без ніякого сумніву — ohne jeden Zweifel, безъ усякаго сомнѣнія — тай і це не народнє, треба б: нічого й казати),[1] може зростися без усякої зміни вартостей (без ніякої зміни вартостей), лишиться без усяких засобів до життя (без ніяких, жадних…); того не відмовиться взяти кожна людина (жадна), кожний Українець не може не признати (ніодин, жаден Українець…), кожен не може устояти від спокуси (ніхто не може…); в нас нема всього того (нічого немає), що є матеріялізованою духовою вартістю; по всіх школах не відчувається орґанізації дітей (ніде по школах…), все навкруги його не обходить (нічого навкруги його не обходить)…; межа завше недосяжна (ніколи недосяжна), не шукай у мені сьогодні й завжди ординарної мови (сьогодні й ніколи), громадянство не є українське, та воно все не може захищати українських інтересів (ніколи не може…)…
Сюди належить московське „въ состояніи“, дослівний переклад німецького imstande, що в нас передають або дослівно: „не встані“ (ми не встані задовольнити потреб…) або з-галицька „не в силі“ (не буде в силі боротись), замісць народніх: нам не під силу, нам не сила, ми не спроможні, не здатні, не можемо [по-галицькому — ми не годні].
Те ж саме треба сказати про такий ґерманізм у московській мові, як „имѣть мѣсто“ (stattfinden), який у нас передають дослівно фразою: „мати місце“, н. пр.: подія мала місце (відбулася, скоїлася); тут має місце проста репродукція (відбувається), коли має місце зміна у продуктивности промисловости (відбувається зміна, видно зміну, заходить зміна…); наскільки анальоґічні посилки будуть мати місце в журналі (будуть у журналі)…
Коли вже забалакали про „мати“, то слід ізгадати поганий москалізм: „мається“ (имѣется) у значінні: є, буває, маємо…, н. пр.: тут мається документальні докази знищення праці (є, видно); загальні
- ↑ Мені доводилось бачити таке, що перекладчик чи автор написав був: без жадного сумніву, а редактор виправив на — без усякого сумніву. Про ці заперечні слова див. О. Курило „Уваги“, стор. 44.