творцем, він рахує своїм обов'язком зазначити (вважає за свій обов'язок зазначити), я рахую, що я маю право (я міркую, вважаю) й т. д.
Те ж саме відноситься до московської фрази „въ дальнѣйшемъ“, що її в нас передають дослівно: „в дальшім“ замісць „далі“, „на далі“, н. пр.: керовництво установою і в дальшому (й на далі) ґарантує розвиток товариства; в дальшому (далі) був вироблений плян (вироблено плян)…
Цікаво, як нераз письменники, маючи в українській мові на відповідну думку свої власні слова, обминають їх і творять із того ж самого коріня, (чи пня), що і в московській мові, нові слова, додаючи до них український наросток. Сталося це, н. пр., із московськими словами: необходимый, необходимо, необходимость, що визначають німецьке: notwendig, Rotwendigfeit. Хоч у нас є на це своє народнє слово: конечний, доконечний, конечно, конче, доконечно, і з нього іменик: конечність, доконечність, укр. письменники останніми часами почали вперто вживати кованого слова: необхідність, необхідний, оминаючи свої народні слова (конечний, конечність), мабуть, того, що московське „конечно“ зовсім не те значить (н. пр.: скликання конґресу особливо необхідним являється з огляду… зам.: скликання конґресу доконечне потрібне). Є і в нас слово „необходимий“ у звичайному розумінні: такий, що його не обійдеш (н. пр., грязюка необходима), і тільки в такому значінні можна цього слова вживати. Слова „необхідність, необхідний“ утворені в дусі народньої мови, але ж розуміння їх іде далі, поза московське „необходимость, необходимый“; вони в нас визначають те, без чого нам ніяк уже не обійтися; й докладно відповідатимуть німецькому „unentbehrlich“; зате ж нім. notwendig (моск. необходимый) — одповідає нашому: „конечний, доконечний“, нім. unbedingt notwendig — неодмінно потрібний, неминуче потрібний, нім. nötig — потрібний (моск. надобный)[1] [отже ступіньовання таке: потрібний, конечний, необхідний].
- ↑ О. Курило радить загалом викинути це слово (Уваги, стор. 42), виходячи від Грінченкового пояснення слова „обхідна хата“ (Слов., III, 31), цебто, така хата, що складається з хати, світлиці, хатини й хижі, та пояснюючи, що це „велика хата“; а я міркую, що під „обхідною хатою“, дарма що в Грінченка таке пояснення, треба розуміти таку хату, що дає все для обіхідности, цебто, для потреби, все, що жильцям для „обіходу“, для життя потрібне. Отим то я й міркую собі, що ми можемо вживати слово „необхідний“, але ж тільки у значінні нім. unentbehrlich.
