людина з характером, з сильним характером (укр. безхарактерний — моск. слабохарактерный); все ж, що когось характеризує, одмічує когось од другого, дає його характеристику — може бути тільки характеристичне, отже: характеристична риса, характеристична річ, це для нього характеристичне, характеристично й т. д.[1]
З тої самої причини в нас дуже часто не роблять ріжниці в уживанні слів: „повинен“; і „мушу“, бо… московська мова знає в таких випадках тільки слово „долженъ“ [деколи при значінні „мушу“, додають: „непремѣнно, обязательно долженъ“, що знов у нас оддають словом: неодмінно, обов'язково повинен, пор. тенденції, що неминуче повинні були довести до розпаду (мусіли довести до…), факт одностайної дії з большевиками неминуче повинен був повести до зміцнення політики (мусів довести)][2].
- ↑ З другого боку, щоб наче-б-то обминути москалізм, у нас почали скрізь слово „воєнний“ (все, що відноситься до війни) замінювати словом „військовий“ (все, що відноситься до війська). Річ у тому, що в московській мові словом „военный“ визначують одне і друге („военные люди“ — цебто, військові, ті, що служать у війську, й „военное время“ — воєнний час, час війни) — у нас це дві ріжні річі: військова служба, військова одежа, військова людина (бо служить у війську), але ж „воєнний стан“ (стан, який буває підчас війни), а не — військовий стан (пор.: скрізь встановлено військовий стан, Е. Мюгзам: Юда, ст. 22), передвоєнний час, не — довійськовий час, час перед війною (під словом „довійськовий час“ у нас треба розуміти час, коли хтось не служив іще в війську), воєнний терен, цебто, терен, де відбувається війна й т. д. Тим то не можна казати: військові (воєнні) події, територія стала театром військових (воєнних) подій, ця місцевість має для військових справ (воєнних) виїмкове значіння, економічний стан кращає в порівнянні з довійськовими часами (з передвоєнними часами — автор мав на увазі час перед світовою війною); „військова поразка“ означає поразку війська, а не поразку в війні, цебто, воєнну поразку…
- ↑ Чимось чужим (московським) одгонить од уживання „повинен“ у неособовій формі, та ще до того тоді, коли б треба, власне, вжити слова „слід“, „треба“ й т. д., н. пр.: кілько разів повинно б колесувати лихварів (треба б… або хиба́: повиннося б), він написав, та я не знаю, як повинно її вживати (треба б, слід було б, а то просто: як уживати); кажуть, що негарне повинно виконувати потаємне (тут цілком уже незрозуміла та заплутана думка; треба б її розуміти так: те, що негарне, слід би, треба б, повиннося б, виконувати потаємно); збудувати дім, куди негайно повинно було (слід було, треба було) віддаляти на ізоляцію робітників; рабові повинно випекти розпеченим залізом тавро; волоцюгу повинно (слід) покарати; з тим русифікатор-
