Слова „смыслъ“ (лат. sensus, од того „сенс'“; це не має сенсу, кажуть, за Поляками, Галичани, нім. Sinn), у нашій одежі „змисел“, у нас частенько вживають у таких фразах, як: в еволюційному змислі (розумінні), у змислі тактики (маючи на увазі тактику, в розумінні тактики), в инчому змислі (в инчому розумінні), у змислі національної свідомости (з погляду національної свідомости), заняв позицію в змислі [в дусі] опортунізму… Зате ж, де б уживати цього слова, в розумінні російського „внѣшнія чувства“ (пор. Слов. Грінченка II. стор. 165, приклад із Радомищини, на заході України скрізь уживають того слова тільки в такому розумінні, н. пр., людина має п'ять змислів) — у нас пишуть: зовнішні чуття. А, тимчасом, од цього слова дуже легко утворювати прикметники: змислений (видимый) або змисловий (чувственный, sinnlich), надзмисловий (übersinnlich), змисловість (Sinnlichfeit, чувственность) і т. д. З инчого боку, нераз то аж проситься у значінні московського „смыслъ“ ужити нашого народнього слова „глузд“, а проте письменники пишуть „змисл“, або „сенс“, н. пр., субстанцію є змисл (глузд) називати живим, пропадає сенс (глузд) його існування, не було жадного змислу (глузду) розповідати й т. д.
Таксамо слід нам робити ріжницю між словом: „голодний“ (чоловік, рік…) і „голодовий“ (смерть, смерть од довгого голодування, голодова система й т. д.) — адже ж існує в нас слово „голодівка“ — цебто, голодування, дарма що в московській мові існує тільки одне слово на обидва значіння.
У зложених реченнях, де перше речення (головне) подає причину, друге (побічне) наслідок (речення наслідкове) — народня мова вказує на наслідок у першому реченні слівцями: так, так дуже, так сильно, такий і т. д., московська, здебільшого, слівцями: „постолько“, „столь“, „столько“. Ото ж то і в писаннях наших авторів ви що-крок можете подибати такі речення: та робота остільки (так дуже) зміцняє
ством повинно (треба, слід, муситься) покінчити вам, молодим повинно так робити (зовсім незрозуміле! — хиба: треба б, слід), пор. Е. Мюгзам: Юда, ст. 55 й т. д. У Словарі Грінченка є, що правда, записаний Номисом такий приклад щодо вживання „повинно“ (III, 214), але важко чогось повірити в його народність.
