Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 108 —

нуючі, як слова. Там цїнять лишень сьміливик людий. Чайки будуть на завтра готові, скажу лишень поприправляти по другій кермі, бо одної на порогах мало.

Сказавши се, Ґродзїцкий випровадив намісника з кімнати, щоби єму показати замок і єго порядки. Всюди панував взірцевий лад і карність. Сторожа стояла день і ніч на окопах, котрі татарські бранцї мусїли без перестанку скріпляти і поправляти.

— Що року досипаю окопу на локоть висше — сказав пан Ґродзїцкий, — отже вже такий високий, що колибим мав подостатком пороху, то і сто тисяч нїчогоби мені не зробило, але без пороху не обороню ся проти переваги.

Твердиня була дійсно не до здобутя, бо крім гармат боронили єї днїпрові пропасти і недоступні скали, що прямовісно зіскакували в воду. Не треба було навіть великої залоги. Отже в замку не було більше як шістьсот людий, але за се були то дібрані жовнїри, узброєні в мушкети і самопали. Днїпро плинучи в сїм місци звуженим руслом, був так вузкий, що викинена з окопів стріла перелїтала далеко на другий берег. Гармати з твердинї опановували оба береги і цїлу околицю. Крім сего пів милї від замку стояла висока вежа, з котрої було видно на вісїм миль довкола, а в нїй стояло сто жовнїрів, до котрих пан Ґродзїцкий заходив кождого дня. Сї, спостерігши в околици яких людий, давали сейчас знати до замку, а тодї бито в дзвони і цїла залога ставала сейчас під збруєю.

— Майже нема тижня — говорив пан Ґродзїцкий, — щоби не було якогось алярму, бо Татари волочать ся ту кількатисячними стадами, так як вовки. Стріляємо на них з гармат, як можна, але часто стражники беруть табуни диких коний за Татар.

— І не прикрить ся вашмосцї сидіти на такім безлюдю? — спитав Скшетуский.

— Хочби мені навіть дали місце на королївських покоях, то я волївби ту бути. Більше я звідси виджу сьвіта, як король зі свого вікна в Варшаві.

І дїйсно з валів було видно незміриму просторонь степів, котрі тепер були одним зеленим морем. На північ уйстя Самари, а на полудень цїлий днїпровий берег, скали, пропасти, лїси, аж до другого пінистого Сурського порога.