Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/120

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 119 —

Понурий відголос кітлів, в котрі ударено на кошовім майданї, перервав дальшу розмову. Татарчук, почувши сей голос, задрожав і зірвав ся на рівні ноги. В єго лици і рухах малював ся надзвичайний неспокій.

Відголос кітлів гудїв щораз голоснїйше.

— Кличуть на раду — сказав, хапаючи устами віддих. — Сохрани Господи! Ти, Пилипе, не говори, про що я ту з тобою балакав. Сохрани Господи!

Сказавши се Татарчук вхопив дїжку з варінкою, перехилив єї обома руками до уст і пив, неначе хотїв па смерть запити ся.

— Ходїм! — сказав кантарій.

Відголос кітлів гудїв щораз дужче.

Вийшли. Передмістє Гассан Баша було віддїлене від майдану лишень валом, що оперізував властивий кіш і браму з високою баштою, на котрій було видно пащі поуставлюваних гармат. В серединї передмістя стояв дім кантарія і хати крамничних отаманів, а доокола досить широкої площі, стояли шопи, в котрих містив ся крам. Були се будівлі поскладувані з дубових колод, яких подостатком достарчала Хортиця, а пошиті ріщем і очеретом. Самі хати, не виключаючи і хати кантарія, були подібнїйші до салашів, бо лишень їх дахи зводили ся над землею. Дахи сї були чорні і пообкіпчувані, бо як в хатї палено огонь, то дим добував ся не лишень горішним отвором в дасї, але і через цїле пошитє, а тодї можна було думати, що се не хата, але купа ріща і очеретів, в котрій виробляють смолу. В хатах панувала вічна темрява, тому підтримувано в них завсїгди огонь зі смільних скалок і дубової кори. Було кількадесять крамничних шіп, і вони дїлили ся на курінні, то є становили власність поодиноких курінів, а також гостинні, в котрих в часі мира торгували деколи Татари і Волохи, одні шкірами, східними тканями, оружєм і всякого рода добичею, другі переважно вином.

В сїй хвили було на передмістю Гассан Баша більше людий як звичайно; замикано крами і шинки, і всї спішили на Сїчовий майдан, на котрім мала відбувати ся рада. Пилип Захар і Андрій Татарчук ішли разом з другими, але сей послїдний отягав ся, ішов лїниво і позволяв товпі себе випереджувати. На єго лици малював ся що раз більший несупокій. Тимчасом перейшли через міст на окопі, відтак через браму і знайшли ся на просторім обороннім майдані, окруженім сорок вісьмома