— Трястя єго матери! Чи то я писав які листи?
— Глянь лишень, як на нас з під лоба дивлять ся.
— Колиб я котрого в лоб, тоби не дивив ся, бо слїпаки би єму повилазили.
Тимчасом крики з надвору дали знати, що щось зайшло. І справдї отворили ся широко двері радного дому і до середини війшов Хмельницький з Тугай-беєм. Се їх так радісно витали.
Хмельницький війшов з булавою в руцї, яко гетьман запорожських війск. Він мав сю гідність від часу як вернув з Криму з татарською помочию. Тодї товпи вхопили єго на руки і відбивши війскову скарбницю, принесли єму булаву, хоругву і печать, які звичайно ношено перед гетьманом. Отже він немало змінив ся. Видно було, що носить в собі страшну силу цілого Запорожа. Не був се вже Хмельницький покривджений, утікаючий на Сїч через Дикі Поля, але Хмельницький гетьман, велит, месник кривд цїлих мілїонів.
Велику часть впливу, який він мав на козаків, завдячував тепер Хмельницькій татарській помочи. Було се перший раз від початку козаччини, що на Сїчи знайшов ся Татарин в роли союзника, але такі часи настали.
Розпочали ся наради. В кімнатї стало тихо, лиш з надвору доходив гамір кількатисячної товпи. Перший почав говорити Хмельницький:
— Мостиві панове! З ласки, прихильности і "дискрециї“ найяснїйшого кримського царя, пана многих народів, за позволенєм милостивого полського короля Володислава і при добрій охотї відважних запорожських війск, ми покладаючи ся на нашу невинність, ідемо, щоби пімстити наші страшні і жорстокі кривди, котрі, докисьмо могли, зносилисьмо по христіянськи, від нещирих Ляхів, комісарів старостів і економів, цїлої шляхти і Жидів. І над сими кривдами, мостиві панове, ви і цїле війско запорожське, проляли богато слїз і томусьте менї віддали булаву, щоби я тим лекше міг упімнути ся за нашою і наших війск невинностию. І я, уважаючи се за велику ласку мостивих панів, моїх добродїїв, поїхав просити о поміч, котру нам приобіцяно. Але поробивши сї приготваня, я немало засмутив ся, колим почув, що можуть межи нами бути зрадники, що входять в переговори з нещирими Ляхами і доносять їм про наші приготованя — що єслиби так було, то повинні бути укарані після волї і дискрециї мостивих панів. А ми просимо, щобисьте
