Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 122 —

послухали листів, котрі ту привіз посол від нашого недруга, князя Вишневецького, який то посол приїхав радше як шпіон, щоби підглянути наші приготованя і донести про все Ляхам. Що також маєте осудити, чи єго також належить укарати, так як і тих, до котрих привіз листи, про котрі кошовий, як мій і цїлого війска вірний приятель, сейчас нас повідомив.

Хмельницький замовк; гамір з надвору зростав щораз більше, отже війсковий писар встав і почав читати насамперед княжий лист до кошового отамана, що починав ся словами: "Ми з Божої милости князь і господин на Лубнах, Хоролю, Прилуках, Гадячи і пр.“ Лист був чисто урядовий. Князь, почувши, що стягає ся війска з лугів, питав отамана, чи се правда, і просив, щоби сего занехав, зі згляду на мир в христіянських краях. А Хмельницького, колиби бунтував Сїч, то щоби видав комісарам, котрі самі про се допімнуть ся. Другий лист був від пана Ґродзїцкого рівнож до кошового отамана, третий і четвертий від Зацьвілїховського і старого черкаського полковника до Татарчука і Барабаша. В них не було нїчого такого, щоби могло кидати підозрінє на особи, до котрих були писані. Зацьвілїховський просив лишень Татарчука, щоби заопікував ся віддавцем листа, і улекшив єму все, чогоби посол зажадав.

Татарчук відітхнув.

— Що думаєте, мостиві панове, про ті листи? — запитав Хмельницький.

Козаки мовчали. Отже Хмельницький по хвили знов забрав голсс:

— Кошовий отаман наш брат і щирий приятель. Я отаманови так вірю, як власній душі, а хтоби говорив що иньшого, той хибаби сам задумував зраду. Отаман старий друг і жовнїр.

Сказавши се, приступив до кошового і з ним поцїлував ся.

— Мостиві панове! — сказав на се кошовий — я стягаю війска, а гетьман нехай провадить; що до посла, коли єго до мене прислали, то він мій, а коли так, то я вам єго дарую.

— Ви, мостиві панове депутати, поклонїть ся отаманови — сказав Хмельницький, — бо він справедливий чоловік, і ідїть сказати товариству, що єсли хто зрадник, то не він; він перший поставяв сторожу, він сам казав ловити зрадників, котріби ішли до Ляхів. Ви, панове депутация, скажіть, що він не зрадник, що він найлїшпий з нас всїх.

Панове депутация поклонили ся наперед Хмельницькому, відтак ко-