Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/126

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 125 —
словах Хмельницького, закричав переразливо:

— Во імя Христа! братя отамани, други сердечні, не губіть! Не знаю, чогоби Лях від мене хотїв, спитайте єго самі. Я клену ся Христом, Сьвятою Пречистою, сьвятим Миколаєм чудотворцем, сьвятим Архистратигом Михаілом, що згубите невинну душу!

— Припровадити Ляха — закликав старий кантарій.

— Ляха сюда, Ляха! — кликали куріні отамани.

Почало ся замішанє; одні кинули ся до примежної кімнати, в котрій був замкнений вязень, щоби привести єго перед раду, другі зближали ся грізно до Татарчука і Барабаша. Перший Гладкий, отаман миргородського куріня, крикнув: "На погибель!“ Депутация повторила оклик, а Чарнота скочив до дверий і отворивши їх наостїлс, закликав до згромадженої товпи:.

— Панове товариство. Татарчук і Барабаш зрадник — па погибель їм!

Товпа відповіла страшним криком. В кімнатї счинило ся замішанє. Курінні отамани повставали зі своїх місць. Одні кричали: "Ляха! Ляха!“, другі старали ся утихомирити розрух. Втім під натиском товпи створили ся двері, товпа впала до середини і сотки рук витягнуло ся по нещасливого Татарчука і Барабаша. "Смерть Татарчукови і Барабашови. На погибель! Давайте зрадників! на майдан з ними!“ — кричали сотки голосів.

Татарчука і Барабаша вивели на майдан, на місце страти.

По випровадженю Татарчука і Барабаша в радній кімнаті знов притихло і отамани позаймали свої місця, бо з сусїдного ванкира впроваджено вязня.

Тінь падала на єго лице, огонь на коминї пригас — і в пів-сьвітлї було видно лишень високу постать, тримаючу ся просто і гордо, хоч єї руки були звязані ликами. Але Гладкий докинув скалок, і по хвили стрілила в гору ясна полумінь і осьвітила обличе вязня, що був звернений до Хмельницького.

Побачивши єго, Хмельницький дрогнув.

Вязень — був се пан Скшетуский.

Тугай-бей виплював лупини сонячника і сказав по украінськи:

— Я того Ляха знаю — він був в Кримі.