— На погибель єму! — закликав Гладкий.
— На погибель! — повторив Чарнота.
Хмельницький опанував вже вражінє. Повів лишень очима по Гладкім і Чарнотї, котрі під впливом сего зору замовкли, опісля, звернрши ся до кошового, сказав:
— І я єго знаю.
— Ти звідки? — спитав кошовий Скшетуского.
— Я їхав до тебе з посольстві, кошовий отамане, коли мене напали на Хортици розбишаки і проти звичаїв, яких перестерігають навіть найдикші народи, вибили менї людий, а мене самого, не дивлячи ся на мою посолську гідність і уродженє, поранили, зневажили і привезли як бранця, о що мій пан Я. В. князь Ярема Вишневецький буде ся вмів у тебе, кошовий отамане, допімнути.
— А чому ти показав свою нещирість? чому розщепив обухом доброго молодця? чому нарізав стілько людий? А ту їхав до мене з листом, щоби підглянути наші приготованя і донести про них Ляхам? Знаємо також, що ти мав листи до зрадників запорожського війска, щоби разом з ними кнувати на згубу цїлого запорожського війска, отже ти не маєш права жадати, щоби тебе принимано як посла, а до того єще заслугуєш на справедливу кару.
— Милиш ся, кошовий отамане — сказав намісник, звертаючи ся до кошового. — Єсли я мав листи, то так робить кождий посол, що їде в чужі сторони, і бере листи від знакомих до знакомих, щоби і сам собі в той спосіб виробив знакомість. А я ту їхав з письмом від князя, не щоби кнувати на вашу згубу, але щоби вас стримати від таких поступків, що стягнуть на вас і на цїле запорожське війско цілковиту загладу. На когож се ви підносите безбожну руку? Проти кому се ви, що називаєте ся оборонцями христіяньства, робите союз з поганами? Против короля, проти шляхетського стану і цілої Річи посполитої. Проте не я, а ви єсьте зрадниками, і се вам кажу, що єсли покорою і послушеньством не змажете своїх провин, то горе вам! Чи вже забулисьте часи Павлюка і Наливайка? Чи вже вам вийшла з памяти кара, яка їх стрінула? Памятайте, що пациєнция (терпеливіст) Річи посполитої вже вичерпана і що меч висить над вашими головами.
— Лаєш, вражий сину, щоби ся викрутити і вратувати від смерти! — закликав кошовий — але тобі не поможе нї грозьба, анї ваша ляць-
