Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/128

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 127 —

ка латина.

Також і иньші отамани почали побрязкувати шаблями, а пан Скшетуский підніс голову єще висше і так говорив:

 — Не думай, кошовий отамане, щоби я бояв ся смерти, або боронив житя, або хотїв доказувати свою невинність. Будучи шляхтичом, можу бути судженим тілько через рівних собі, і я не стою ту перед судиями, але перед розбійниками, не перед шляхтою, але перед варварами, і знаю добре, що не випрошую ся від смерти, котрою ви доповните міру свого безправства. Передімною є мука і смерть, але за мною сила і пімста цїлої Річи посполитої, перед котрою дрожіть!

Скшетуский скінчив і єго мова викликала на присутних свого рода вражінє. Отамани споглядали на себе мовчки і через хвилю здалося ся їм, що перед ними не стоїть бранець, але посол могучого народу; а Тугай-бей промуркотїв:

 — Сердитий Лях!

Хмельницький мовчав.

Сильне калатана до дверий перервало мовчанку. На майдані власне покінчено з Татарчуком і Барабашом; товариство посилало нову депутацию.

До кімнати війшло кільканайцять Козаків і станувши коло дверий почали говорити:

 — Товариство кланяє ся панам старшинї — ту поклонили ся всі по пояс — і просить, щоби їм видати сего Ляха, щоби з ним покінчити так як з Татарчуком і Барабашем.

 — Видати їм Ляха! — крикнув Чарнота.

 — Не видавати — кликав другий. — Нехай чекають! він посол.

 — На погибель! — відізвали ся ріжні голоси.

Відтак притихли всї, чекаючи, що скаже кошовий і Хмельницький.

 — Товариство просить; а нї, то само візьме — повторили депутати.

Здавало ся, що пан Скшетиский згублений без ратунку, коли нагло Хмельницький заговорив до Тугай-бея:

 — Се твій бранець, — єго взяли Татари, отже бери єго собі.

Тугай-бей витягнув ся ліниво, повів очима по кімнаті і повторив за Хмельницьким, але нїби з погрозою в голосі:

 — Се мій бранець! Єго взяли Татари, він до вас не належить.

Депутати пороззявляли роти з дива, на такий аргумент не було від-