Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/133

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 132 —

а Конєцпольскі, а ті ті всї короленята, що тримають ногу на козацькій шиї! Немало мусїв ся я напрацювати і нарозписувати листів, нїм успів приспати їх чуйність — тож не можу позволити, щоби ти єї тепер розбудив. Коли і чернь, і городові Козаки і всї, що терплять утиск релїґійний і неволю, стануть по моїй сторонї так як запорожське війско і кримський хан, то маю надїю, що розібю моїх ворогів, бо і моя сила буде значна; але найбільше надїю ся на Бога, що бачив мої кривди і дивив ся на мою невинність.

Ту Хмельницький вихилив чарку вина і почав ходити по кімнатї, а Скшетуский змірив єго очима і сказав:

 — Не хули, запорожський гетьмане, покликаючи ся на Бога і Єго найвисшу опіку, бо дїйсно стягнеш на себе лишень гнїв і кару Божу. Тобіж то годить ся взивати Найвисшоґо на свою оборону, тобі, що задля власних кривд і приватних непорозумінь підіймаєш таку страшну бурю і розпалюєш поломінь домашної війни, і лучиш ся з поганами против христіян? Бо щож ся стане? Чи побідиш, чи будеш побіджений, а все розіллєш море людських слїз і крови, знищиш край гірш саранчі, віддаш власну кров поганцям в ясир, — а все длятого, що Чаплїньский забрав тобі хутір і по пяному тобі ся відгрожував. Бога на поміч взиваєш? — а я, хоч є в твоїх руках, хоч можеш мене позбавити волі і житя — кажу тобі: чорта, а не Бога взивай на поміч, бо лишень пекло може тобі помагати!

Хмельницький спалахнув гнївом і глянув на намісника, як лев, що за хвилю має заревіти і кинути ся на свою жертву — але погамував ся. Натомість відізвав ся до намісника такими словами:

 — Від иньшого я би не стерпів такої мови, але і ти гляди, щоби твоє зухвальство не вичерпало моєї терпеливости. Пеклом мене лякаєш, посуджуєш мене о приватну пімсту і зраду, а звідкиж знаєш, що іду мстити лишень свої власні кривди? А дежби я найшов помічників, ті тисячі, що ся за мною заявили і заявлятимуть, колиби я хотїв лишень власних кривд доходити? Глянь, що ся діє на Украінї! Гей! буйна земля, земля мати, рідна земля, а хто в нїй певний свого завтра? Хто в нїй щасливий? Кому не відібрано віри, хто не обдертий з волї? хто в нїй не плаче і не стогне? Самі лишень Вишневецькі, і Потоцкі і Заславскі, Конєцпольскі і горстка шляхти! Для них староства, достоїнства, земля і люди, для них