Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/132

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 131 —

— Спати ся менї хоче — сказав. — А завтра досьвіта маю їхати на Базавлук. Де маю лягати?

Кошовий показав єму купу овечих шкір під стїною.

Татарин кинув ся на постїль. По якімсь часї почав хропіти як кінь.

Хмельницький перейшов ся кілька разів по вузкій кімнатї і сказав.

— Сон мене не бере ся. Не засну. Дай ся чого напити, пане кошовий.

— Горівки чи вина?

— Давай вина. Не засну...

— На небі вже косарі — сказав кошовий.

— Пізно. Іди і ти спати, старий друже. Напий ся і іди.

— На славу і щастє!

— На славу!

Кошовий обтер уста рукавом, опісля подав руку Хмельницькому відійшовши в другий кут кімнати закопав ся цїлий в овечих шкірах, бо мав вже кров охолоджену віком.

Незадовго хропів і він разом з Тугай-беєм.

Хмельницький сидїв за столом, затоплений в думках.

Нагло прокинув ся, глянув на Скшетуского і сказав:

— Пане наміснику, вільний єси.

— Дякую тобі, мостивий гетьмане, хоч не укриваю, що волївбим кому иньшому завдячувати волю.

— Отже і не дякуй. Уратував-єсь менї житє, я також тобі добром відплатив ся, отже тепер квіта. А і се єще мушу тобі сказати, що тебе зараз не пущу, хиба що даш менї лицарське слово, що вернрши, не скажеш анї слова про нашу готовість, анї про сили, анї про нїщо, щось ту на Сїчи бачив.

— Бачу се одно, щось без потреби взбудив в менї лишень розсмак волї, бо такого слова тобі не дам, бо даючи єго, зробивбим так, як сї, що переходять до ворога.

— Моє житє і безпечність цїлого запорожського війска залежить від того, щоби гетьман великий не рушив ся на нас зі всїми війсками а певно би се зробив, колибись єго повідомив про нашу силу, отже не дивуй ся, що коли не хочеш дати слова, то тебе не пущу, доки сам не буду безпечний. Знаю, до чого я ся взяв; знаю, яка страшна сила є проти мене; оба гетьмани, твій князь, а Заславські,