Вишневеччики! Такий молодий, а вже поручником у князя! Віват князь Ярема, гетьман над гетьманами — З князем Яремою підемо на край сьвіта! — На Турків і Татар! — До Стамбулу! — Най жиє нам милостиво пануючий Владислав IV! А найголоснїйше кричав пан Заґлоба, що сам оден готов був перепити і перекричати цілий реґімент.
— Мосцї панове! — верещав, що аж шиби в вікнах дзвонили — вже я запізвав до суду єгомостя султана за насильство, якого допустив ся надімною в Галатї.
— Не говори бо вацьпан дурниць, щоби ся тобі язик не вистрепив.
— Як то, мосцї пане? А чотири артикули воєнного права? Насильство, підпал, рабунок, напад на дім! А чиж се власне не було насильство?
— Криклива з васцї птиця.
— Перестаньже ваше...
— І вирок дістану, і оголошу єго безчесним, а потім війна, але вже з інфамісом (знеславленим).
— За здоровлє вашмосцїв!
Декотрі однак сьміяли ся, а зними пан Скшетуский, бо вже ся єму трохи з чуприни курило, а шляхтич говорив і говорив, як нанятий. На щастє перервав єго теревенї якийсь другий шляхтич, що зближивши ся, сіпнув єго за рукав і промовив сьпівучим литовським говором:
Познакоми вацьпан, мосцї Заґлобо, і мене з паном намісником Скшетуским — познакоми, будь ласка!
— Дуже радо, дуже радо. Мосцї наміснику, отеє пан Повсїноґа.
— Подбіпєнта — поправив шляхтич.
— Все одно! Гербу Зервіплюдри...
— Зервікаптур — поправив шляхтич.
— Все одно! З Псїхкішек.
— З Мисїкішек — поправив шляхтич.
— Все одно. Не знаю, щобим волїв, чи миші чи песї кишки. Але то певне, що анї в одних анї в других не хотївбим мешкати, бо і осидїти ся там не легко і виходити не полїтично. Мосцї пане — говорив дальше до Скшетуского, показуючи на Литовця: — От вже тиждень пю вино за гроші сего шляхтича, що має
