одізвав ся старий Зацьвілїховський.
Телятко се, не бик! — сказав, зближуючи ся, грубий шляхтич, що мав більмо на однім оцї, а на чолї дїру величини таляра, через котру сьвітила ся, гола кість. — Телятко се, не бик! Позволь васць — говорив дальше, звертаючи ся до Скшетуского — щоби менї вільно було офірувати свою службу. Ян Заґлова, гербу Вчелє, що кожден легко може пізнати, хочби по сїй дїрі в чолї, яку вибила менї розбійницька куля, колим ходив до Сьвятої Землі, щоби відбути покуту за гріхи молодости.
— Дайже васць спокій — сказав Зацьвлїховський, — а говорив єсь иньшим разом, що се тобі єї вибили в Радомю куфлем.
— Куля розбійницька, щобим так здоров був. В Радомю було що иньшого.
— Ходив єсь васць до Сьвятої Землї... може, алесь в нїй не був, се певно.
— Не був єм, бом вже в Галатї одержав мученичу пальму. Коли брешу, том є архипес, не шляхтич.
— А таки брешеш і брешеш.
— Шельмою бим був без вух. В ваші руки, пане наміснику!
Тимчасом приходили і другі і познакомлювали ся з паном Скшетуским і осьвідчали єму свою прихильність, бо не любили Чаплїньского і були раді тому, що єго спіткало. Дивна річ і трудно се сегодня зрозуміти, що так вся шляхта в околици Чигирина, як і поменьші властителї слобід, чиншівники, що більше! навіть служба Конєцпольских, хоч всї вони, як сусїди, знали про звади Чаплїньского з Хмельницьким, всі стояли по стороні Хмельницького. Бо Хмельницький мав славу знаменитого жовнїра, що положив не малі заслуги в ріжних війнах. Також знали всї, що сам король зносив ся зним і високо цїнив зго думку, а на цілу сю зваду дивили ся тільки, як на звичайну бурду шляхтича зі шляхтичем, а таких бурд було тисячі, особливо в українських землях. Отже ставали по стороні того, що умів собі зєднати більше прихильности не предвиджуючи, щоби з сого мали повстати такі страшні наслїдки. Пізнїйше доперва загоріли серця шляхти ненавистию до Хмельницького.
Приходили отже до пана Скшетуского з повними квартами, говорячи: "Пий, панє брацє! — Випий і зі мною! — Нехай жиють
