Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/256

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 255 —

сять иньших скочило кіньми у воду і пустило ся вплав до другого берега. Був се шалено відважний вчинок, бо зібрані весною води плили могучійше як звичайно, творячи подекуди численні вири і закрути. Конї, пірвані струєю ріки, не могли плинути просто, і филя почала їх зносити з надзвичайною скоростию.

— Не доплинуть! — кричали хлопи.

— Потоплять ся!

— Слава Богу! О! о! вже оден кінь пішов на дно.

— На погибель!

Конї переплили трету часть ріки, але вода зносила їх щораз більше в долину. Очевидно почали тратили сили і поволи поринали щораз глибше. За хвилю сидячі на них семени були вже по пояс в водї. Минув якийсь час. З Шелепухи надбігли хлопи дивити ся, що ся дїє: вже лишень кінські голови виринали з води а семенам доходила вода аж до грудий. Алеж вже переплинули половину ріки. Нагло одна кінська голова і оден семен зникли під водою, за ним другий, третий четвертий, пятий… Число плинучих зменьшало ся щораз більше.По обох сторонах ріки запанувала в товпі глуха мовчанка, але всї ішли з бігом води, щоби бачити що ся стане. Вже дві треті части ріки перебуті, вже чути тяжкий хропіт коний і заохочуючі голоси семенів; вже видно, що декотрі доплинуть.

Нагло серед тишини роздав ся голос Заґлоби:

— Гей дїти! до піщелїв, на погибель князевим!

Бухнули дими, загреміли вистріли. З ріки долетїли розпучливі крики, і за хвилю конї, семени, все зникло. Ріка була пуста, лишень десь дальше, зачорнїв часом кінський живіт, а часом майнула червона шапка семена.

Заґлоба дивив ся на Єлену і моргав.

Конець Першого Тому.