Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — Ну, а вацьпан? — питав пан Скшетуский, звертаючи ся до Литовця.

Шляхтич підніс меч, як тростину, і махнув ним кільканайцять разів, що аж в воздусї засвистало і вітер повіяв по присутних.

 — А нехайже васцї Бог секундує (помагає)! — закликав Скшетуский. — Дістанеш напевно службу у князя.

 — Бог бачить, що єї бажаю, бо мені в ній певно меч не заржавіє.

 — Але дотеп до решти, — сказав пан Заґлоба — бо не вмієш ним васць так добре обертати.

Зацьвілїховський встав, і оба з намісником збирали ся виходити, коли нараз війшов до гостинницї чоловік білий як голуб і побачивши Зацьвілїховського, сказав:

 — Мосцї хорунжий, пане комісару, я до вас умисно!

Був се полковник черкаський Барабаш.

 — То ходи вашмосць до мене на кватиру — відповів Зацьвілїховський. — Ту вже так ся з чуприн курить, що і сьвіта не видко.

Вийшли разом, а з ними Скшетуский. Зараз за порогом Барабаш спитав:

 — Чи нема вістий про Хмельницького?

 — Є. Утїк на Сїч. Отсей офіцир стрічав єго вчера на степу.

 — То не водою поїхав? Я вислав післанця до Кодака, щоби єго ловили, але коли так, то дарма.

Се сказавши, Барабаш закрив руками очи і почав повторяти:

 — Ісусе Христе! Ісусе Христе!

 — Чого васць так непокоїш ся?

 — А чи вашмосць знаєш, що він мені зрадою видер? Чи знаєш, що то значить опублікувати такі документи на Сїчи? Ісусе Христе! Єсли король не зачне війни з бісурменами, то се іскра на порох...

 — Вашмосць заповідаєш ребелїю (повстанє)?

 — Не заповідаю, бо єї бачу, а Хмельницький лїшпий від Наливайка і від Лободи.

 — А хто за ним піде?

 — Хто? Запороже, реєстрові, міщани, хуторники, чернь — і такі от!